Читати книгу - "Куди залітають лиш орли"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нарешті Сміт і Мері з'явилися з сусідньої кімнати, причому дівчина несла накриту серветкою тацю. Сміт був блідий, на правій його руці з'явилася чимала пов'язка. Шаффер поглянув на бинти, потім скинув запитально брови на Мері.
— Не блискуче. — Дівчина також помітно зблідла. — Великий і вказівний пальці розтрощено. Я зробила все, що могла, але боюся, доведеться втручатися хірургові.
— Якщо я вже витерпів цю першу допомогу, — по філософському промовив Сміт, — то витерплю й решту. Є справа нагальніша. — Він поплескав себе по кишені. — Ці імена й адреси. За годину-дві ми повинні передати їх до Англії, а ще за годину-дві там упораються. — Він перевів погляд на людей, що сиділи на канапі. — Отже, мусимо зробити так, щоб ви кілька годин помовчали.
— Чи не краще зробити так, щоб вони замовкли навіки, босе? — безтурботно запитав Шаффер.
— У цьому немає потреби. Адже до «їхніх послуг — їхня власна аптека. — Сміт зняв з таці серветку. Під нею виявилися слоїки й шприци. — Нембутал. Ви навіть не відчуєте уколу.
Крамер втупився в нього й сказав:
— Я ніколи на таке не погоджуся.
Голосом, що не терпів заперечень, Сміт відповів:
— Не погодитеся — вас пристрелять.
9
Сміт зупинився перед дверима з табличкою «Радіорубка», жестом наказав усім змовкнути, поглянув на трьох знічених бранців і промовив:
— Навіть не думайте кликати на допомогу або щось таке утнути. Я зовсім не в захваті від того, що маю тягнути вас до Англії. Лейтенанте Шаффере, гадаю, варто трохи обмежити їхню можливість рухатися.
— Справді, варто, — погодився Шаффер. Підійшовши по черзі до кожного з трьох, він розстебнув верхні ґудзики мундирів і, стягнувши їх униз, заходився рукавами зв'язувати за спинами лікті. — На певний час це звільнить від клопоту їхні руки.
— Але не ноги. В жодному разі не дозволяй їм підступати близько до себе, — попередив Сміт Мері. — Цим трьом нема чого втрачати. Гаразд, лейтенанте, коли вже ви впораєтеся?
— Готово. — Шаффер обережно прочинив двері радіорубки.
Це була простора, добре освітлена кімната, все умеблювання якої складалося з величезного столу біля вікна в протилежному її кінці й масивного радіопередавача на столі. Окрім ще двох стільців та стелажів, у кімнаті не було навіть килима на підлозі.
Мабуть, саме відсутність килима й виказала їх. Щойно Шаффер став підходити до оператора, що слухав тиху музику з Відня й курив сигарету, як підлога рипнула. Оператор миттю обернувся й скочив на ноги. Але думка його спрацювала ще швидше. З підкресленою готовністю підвівши вгору руки, правою ногою він натиснув на кнопку під столом. У коридорі пролунав різкий сигнал тривоги. Шаффер метнувся вперед, змахнув прикладом автомата, і непритомний оператор повалився на стіл, а тоді сповз на підлогу. Але сигнал тривоги лунав далі.
— Цього ще бракувало! — в розпачі промовив Сміт. Він вибіг у коридор, побачив аварійного дзвінка під скляним ковпаком і люто вдарив по ньому автоматом.
На підлогу посипалися друзки, і сигнал раптово урвався.
— Всередину! — Сміт показав на відчинені двері радіорубки. — Всі туди! Швидше! — Заштовхавши трьох бранців у кімнату, він обвів її поглядом, помітив бічні двері й гукнув до Мері: — Швидше! Що там? Шаффере!
— Гораціо вартує при мості, — пробурмотів той, потім перетнув кімнату й став біля дверей. — Без цього можна було б обійтися, босе.
— Багато без чого в нашому житті можна було б обійтися, — зморено промовив Сміт і позирнув на Мері. — Що там?
— Схоже, склад радіодеталей.
— Відведіть із Джонсом цих трьох туди. Спробують писнути — пристрельте!
Джонс поглянув на зброю, яку тримав з помітним побоюванням і промовив:
— Я не військовослужбовець, сер.
— Можу вас порадувати, — кинув Сміт. — Я теж не військовослужбовець.
Він квапно підійшов до передавача й став вивчати хитросплетіння з'єднань, кнопки та перемикачі. Секунд двадцять він лише мовчки дивився на все те.
— Знаєте, як працює ця штука? — спитав від дверей Шаффер.
— Кращого нічого спитати не придумали? — огризнувся Сміт. — Але дуже скоро дізнаємося, правда ж? — Він перемкнув апарат на ультракороткий діапазон і поставив частоту. — Бродсворд викликає Денні Боя, — промовив у мікрофон. — Бродсворд викликає Денні Боя. Ви чуєте мене? Ви чуєте мене?
Ніхто не відгукнувся. Сміт змінив частоту й спробував знову. І ще раз. І ще. Шосту чи сьому спробу перервав звук пострілу. Сміт рвучко обернувся. Шаффер випростався на весь зріст на підлозі біля дверей; з дула його автомата вився димок.
— До нас гості, босе, — промовив Шаффер, ніби вибачаючись. — Здається, нікого не зачепив, але, присягаюся, адреналіну в них у крові побільшало!
— Бродсворд викликає Денні Боя, — нетерпляче повторив ще раз Сміт. — Бродсворд викликає Денні Боя! На Бога, чому вони не відповідають?
— Вони бояться виткнутись із-за рогу, бо я їх відразу ж побачу, — вдоволено промовив Шаффер, зручно лежачи на підлозі. — Я тут протримаюся до Різдва. Тож можете не квапитись!
— Бродсворд викликає Денні Боя! Бродсворд викликає Денні Боя! Цікаво, чи скоро вони додумаються вимкнути електроживлення?
— Денні Бой, — благальним голосом підпрягся Шаффер, — ради Бога, чому ви не відповідаєте? Чому ви не відповідаєте?
— Денні Бой викликає Бродсворда. — Голос із приймача був такий чіткий, без жодних радіоперешкод, що здалося, ніби він прозвучав із сусідніх дверей. — Денні Бой…
— Одна година, Денні Бой, — урвав його Сміт, — одна година. Як зрозуміли? Прийом.
— Зрозумів. У вас вона є, Бродсворде? — Голос, без сумніву, належав адміралові Ролланду. — Прийом.
— У
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Куди залітають лиш орли», після закриття браузера.