Читати книгу - "Зоряні крила"

Крайнєв різко розвернувся і, швидко знижуючись, майже падаючи, націлився на аеродром. Зараз його тривожила лише одна думка — тільки б вистачило пального! Якщо заряду в ракетах иестане, що тоді буде?..

Він не міг собі навіть приблизно уявити, як це важко посадити літак на такій швидкості. Раніше Юрію доводилося багато літати, але на такому літаку вперше. І коли земля була вже близько, він не сумнівався, що розіб'ється вщент.

Весь зібраний і зосереджений, не дозволяючи собі розгубитися ні на мить, він вів літак на посадку, а на величезному аеродромі в Ландсбергу тисячі людей, затамувавши подих, дивилися на цю незвичайну, ніби палаючу машину, яка заходила на бетоновану доріжку.

Аеропорт, в якому сьогодні зібралося багато літаків з усіх країн Європи, жив своїм звичайним розміреним життям, коли несподівана поява цього палаючого літака переплутала всі карти, примусила негайно відмінити вильоти, відкласти прийом, наказати екіпажам машин, що вже були на підході до аеродрому, відійти далі від Ландсберга, бо хто знав, чого можна чекати від такого літаючого вогню.

Саме в цей час перший пілот радянського рейсового літака вже збирався вирулювати на старт. Він доїхав до початку бетонованого поля, коли несподівано дістав по радіо наказ зупинитися та звільнити доріжку. Нічого не розуміючи, він голосно вилаявся, потім глянув на небо і тільки свиснув, показуючи другому пілотові на дивовижний палаючий літак.

Доріжку справді треба було звільняти якнайшвидше. Але не встиг радянський пілот розвернути свою важку, повну пасажирів та вантажу машину, як невідомий літак з небаченою швидкістю домчав до краю майданчика і полетів над ним низько-низько, майже черкаючись бетону, — видно, не наважуючись приземлитися. Ось він торкнувся бетону, ще на мить злетів у повітря, удержав рівновагу і побіг уздовж доріжки. Радянський пілот бачив, як горить непристосована для такої посадочної швидкості гума на колесах, і ясно розумів, що цей самогубець неодмінно зачепить його літак. Він щосили форсував мотори, але все-таки бачив, що розвернути машину не вдасться.

А дивний літак, полум'я на якому вже зникло, бо Крайнєв вимкнув ракети, все наближався й наближався. От між ними вже менше як сто метрів, от він уже поруч… Удар!

Пілот був певний, що удар цей буде значно сильнішим. Та літаки зачепилися один за одного лише кінчиками крил. Важкий пасажирський тільки здригнувся і залишився на місці, хоч метал на краю крила трохи зім'явся. Маленький літак, який так несподівано впав з неба, двічі покрутився на місці і зупинився, похилившись, ніби поранений, на один бік.

А від будинку аеровокзалу вже бігли люди, поспішали автомашини. Та швидше за всіх біля пораненого літака опинилися радянські пілоти. Хіба ж міг Юрій сподіватися такої удачі?..

Ще не знаючи, кого доведеться зустріти, і не вірячи в своє врятування, Крайнєв виліз із тісної кабіни, став на тверду землю і навіть потупцяв трохи ногами, перевіряючи, чи це справді земля.

Пілот радянського літака підбіг до нього лютий, як звір. А втім, на це в нього були всі підстави. Узяв би Крайнєв на кілька метрів праворуч, літаки зіткнулися б і тоді — неминучий вибух, катастрофа, людські жертви…

— Руки-ноги вам, ідіотам, поперебивати мало, — ще здаля горлав пілот. — Хто вас учив літати? Де ваша служба оповіщення? Йолопи нещасні!.. На віки вічні треба позбавляти таких льотних прав…

Він кляв і лаявся, позираючи на зім'ятий край крила свого літака, а для Юрія ця лайка звучала, як найкраща музика. Тепер вже ніщо не зможе перешкодити йому повернутися додому, тепер коло нього радянські люди…

Другий пілот теж підійшов ближче, глянув на Крайнєва, і на обличчі його відбився глибокий подив.

— Слухайте, — сказав він. — Чи я п'яний, чи я сплю?.. Ви — Крайнєв?

— Так, я Крайнєв, — щасливо всміхаючись, відповів Юрій і, раптом відчувши, що сили зрадили йому, сів на бетонну доріжку.

З літака вже повиходили пасажири, оточили Юрія. Всі чули про його смерть, один з них навіть брав участь у похороні. Та поки підбігли службовці аеродрому, все з'ясувалося.

Радянський літак летіти з пом'ятим крилом, звичайно, не міг. Треба було його ремонтувати. Отже, Крайнєв разом з усіма пасажирами зайшов у приміщення аеровокзалу.

— Ми змушені, — заявив йому начальник аеродрому, — негайно заарештувати вас за порушення правил польоту. Вас судитимуть і, певна річ, покарають. Адже ви мало не спричинили катастрофу…

Юрій, стоячи поруч з Яринкою перед начальником аеродрому, тільки блаженно посміхався у відповідь. Тепер його вже ніщо не страшило — за пасажирів, які повиходили з радянського літака, він тримався, як за рятівничу нитку.

— Насамперед, — сказав він, — вам доведеться зв'язати мене з радянським консулом. А там уже подивимося, кого треба судити.

На аеродромі знайшовся кореспондент якоїсь англійської газелі, який летів на Балкани. Але заради такого сенсаційного випадку він вирішив змінити маршрут, і поки начальник аеродрому дістав наказ, як поводитися з Крайнєвим, поки він намагався цей наказ виконати, кореспонденція вже була готова. Та й усі на аеродромі тільки й говорили, що про Крайнєва. Тепер уже нічого не можна було ні приховати, ні врятувати…

— А все-таки вас судитимуть, — сказав начальник аеродрому, коли спроба ізолювати Крайнєва від радянських людей не вдалася.

— Ще багато кого доведеться судити, — відповів йому Крайнєв. — Але запевняю вас, що в цій черзі не я буду першим…

А в цей час на аеродром почали прибувати спеціальні літаки. Скандал був надто великий, щоб можна було його зам'яти. Юрію навіть здалося, ніби серед прибулих він на мить побачив знайоме обличчя, але він вирішив, що це помилка: не міг же так швидко з'явитися тут фон-Дорн.

— Тільки не залишайте мене, поки прибуде наш консул, — просив Юрій пасажирів радянського