BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 111
Перейти на сторінку:
на комiрi. Москаль - не москаль, а службою пахне. Стояв вiн серед двору, без ворiт, i, прикрив­ши рукою вiд сонця очi, поглядав на Чiпку. Той повернув до двору. Чоловiк побачив i собi вiдiйшов од немазаної ха­ти. Нап'явши на лiктi шинель, вiн став коло одного стовпа од ворiт, пiдпер його одним плечем i обернувся до Чiпки:

- А що скажеш? Чи не по дiлу?.. "Сам бог насилає", - по­ду­мав Чiпка, здiймаючи шапку.


- Скажiть, будь ласка, чи ви не знаєте, де тут живе се­кретар Чижик?


У чоловiка аж обидва уси затiпались; таранкувате ли­це мов ще дужче порябiло.


- Чого тобi до секретаря? - сам себе здержуючи, пита чо­ловiк. - Секретар таких, як ти, не приймає... А коли чого треба, то й я тобi напишу... Що в тебе за дiло? - приставав вiн до Чiпки.


- Та дiло, бачте, ось яке...


I давай Чiпка викладати свою пригоду.


- Так... еге... треба справки наводити... копiї брати... – по­нуро дивлячись, як великий дока в цьому дiлi, одрубу­вав чоловiк. - Треба прошенiе... еге... так-так... Так i напи­шемо... А грошi ж у тебе є? - спитав вiн i глянув прямо в вi­чi Чiпцi.


- А багато на те треба? - вивiря Чiпка.


- Та рублiв п'ять на перший раз треба... А там – побачим­о, що буде: чи можна вести дiло, чи, може, наплюв­ати...


Чiпка стояв i роздумував: чи не бреше вiн? он на йому яка лиха одежинка! Може, хоче видурити грошi... Бач: п'ять рублiв, щоб тiльки дознатися... всi грошi на те тi­льки, щоб знати: чи можна вести дiло, чи не можна?.. Ото здирство!..


- Ну, так ходiм до хати...


- Нi... - зам'явся Чiпка: - прощавайте!


- Слухай!.. постой!.. Чув?.. постой!


Чiпка став.


- Знаєш що? Я тобi за три карбованцi напишу...


- Не хочу, спасибi вам, - та й iде далi.


- Постой! постой! - спиня його чоловiк. - Як ти прози­ва­єшся?


- Варениченко.


- Ти козак чи хто?


- Мiй батько москаль.


- Ага... От, бач, i на бумагу не треба, - на простiй напи­шу... Хоч? за рубля напишу! Нiхто тобi за рубля не напи­ше, а я напишу...


- Та бог з вами! - одгрiбавсь Чiпка, не рад, що й заче­пив таку причепу.


- Ти думаєш, я тебе одурюю?.. Нi, ще Василь Порох нiког­о не обдурював... Ти чув про Пороха? Через Пороха й се­кретаревi твоєму не раз доставалося!


Чiпка справдi чув про Пороха: пiщани хвалилися, що Порох не раз писав прошенiє, кому треба. Чiпка задер­жався - i ще раз обдивився Пороха.


- Ну, отже, тобi за твою неймовiрнiсть, - пристає По­рох, узявшись у боки, - щоб ти на другий раз знав Пороха, дурно тобi напишу!


"Чи йти, чи нi?" - подумав Чiпка.


- Слухай, ходiм!


Чiпка повернув за Порохом у двiр.


- Я це тiльки тобi дурно пишу, - проказував Порох, iду­чи вперед, - вперше зроду пишу дурно! За те ти менi хоч мо­горичу купи.


- Добре, - одказав Чiпка.


- То он, дивись, пляшка над хатою висить, - показав По­рох через дорогу: то - шинок... Пiди могоричу принеси!


Чiпка повернув до шинку; Порох пiшов у хату. Неза­баром Чiпка вернувся з пляшкою горiлки в руках. Порох стрiв його на порозi, ввiв у хату.


Хата вдарила Чiпцi в вiчi своєю неохайнiстю. Стiни пооблупуванi, чорнi, аж поцвiли; долiвка була колись на помостi, - тепер тiльки недоколотi пiд стiнами дошки про те нагадували; посеред хати вибої, повнi смiття; вiк­на темнi, аж чорнувато-зеленi, пропускали в хату якийсь темний свiт. Гидко, непривiтної У самому кутку, на поку­тi, стояв невеличкий стiл з двох дощок, на палець одна од другої...


- Здоровi в хату! - привiтавсь Чiпка.


- Здоров, здоров, - весело задрiботiв Порох. - Сiдай! - i ткнув пальцем на тринiжок, що стояв коло столу, а сам метнувся до груби.


У хатi була панська груба. Порох одчинив дверцi, вийняв звiдти чарку i краєць черствого хлiба, покаляно­го в попiл.


- Оце приходиться ховатись од проклятої сарани з свя­тим хлiбом! - задрiботiв Порох. - Як та прожра жре! не за­ховай тiльки... Засох трохи, та сiлькiсь... Покалявся... - i по­чав хлiб обдувати та обтирати...


- А де ж горiлка? - обернувся до Чiпки. Чiпка пiдвiвся, щоб дiстати: вiн поставив пляшку в кутку коло порога.


- Сиди, сиди! - защебетав Порох, наглядiвши горiлку. - Я сам! Я сам!


Узяв вiн пляшку, налив чарку, вилив у рот. Куту-ляв, кутуляв, розводивши якось чудно очима, ковтнув, попля­мкав; знову налив чарку, i знову вилив у рот, за­кутуляв, ковтнув...


- Хто се давав? - спитав пiсля другої.


- Жидiвка.


- То-то, чортова душа, поганої дала!.. От, гаспидська Ри­вка! Ще-таки Оврам совiснiше, а що вже Ривка... Ось покуш­туй!


- Нi, не хочу.


- Чому? не п'єш?


- Та таки й не пив досi...


- То не знаєш, яка й на смак?


- Не знаю.


- Дурний же ти! Нiчого доброго не знаєш. Знай, що тi­льки й добра на свiтi, що горiлка. Скiльки б без неї людей вiшалось! А так.... На, пий! - крикнув на Чiпку й подав йо­му чарку.


Чiпка давно чув, буцiм горiлка робить полегкiсть. Те­пер ось i Порох розхвалює, а тут ще й досада з самого ранку за серце ссе... в тiлi трохи холод чується... Усе це разом намоглося на Чiпку: випий та й випий! Нiчого роби­ти - треба спробувать... Узяв Чiпка, випив... Горiлка запе­к­ла, защипала в ротi, трохи не похлинувся, аж зака­шлявся...


- Таки видно, що ти не вмiєш пити! - каже Порох. - Ось як треба пити! - i знову вихилив чарку в рот, i ковтнув, як во­ду. Потiм того одломив шматочок хлiба, почав за­їда­ти...


Чiпка собi взявся за хлiб. Хлiб - як сухар сухий, насилу кутуляв його Чiпка.


- Зовсiм ти нiкуди кчемний! - каже Порох: - нi пити, нi їсти.


- Та як його отаке гiрке пити? - зверта Чiпка на горi­лку.


- То тiльки так здається... Ось пiдожди трохи, пройме - сам попросиш!


Чiпка справдi почув - спершу наче хто гарячим залi­зом припiк його всерединi: запекло коло серця та й розiйшлос­я по всьому животу... Далi - той огонь затух, - запекла згага, їсти схотiлося... Здається, вола б з'їв... i черствий хлiб здався смачним! Трохи згодом - мов щось у вiчi вступило... заграло в

1 ... 45 46 47 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"