Читати книгу - "Донька пастора"

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: А який мій Майкл сміливий був. Ходив, куди хотів. Скільки разів ми залізали до порожнього будинку, вибирали найкраще ліжко і вкладалися спати. «В інших людей є дім, — казав мій Майкл. — То чому в нас не може бути?»

РУДИЙ [співає]:

У танку дівчину я кружляю,

А в самого сльози виступають...

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Absumet haeres Caecuba dignior[55]! Подумати тільки, у моєму підвалі залишалася двадцять одна пляшка «Кло Сен-Жак» 1911 року тієї ночі, коли народилася дитина і я втікав до Лондона раннім потягом!..

МІСІС ВЕЙН: Скільки нам вінків прислали, коли матуся померла, ви не повірите! Великі такі...

МІСІС БЕНДІГО: Якби я могла вернути час назад, я б вийшла за бісового багача.

РУДИЙ [співає]:

У танку дівчину я кружляю,

А в самого сльози виступають,

Бо не тебе руки мої обіймають!

ПРОНОЗА-ВАТСОН: Я бачу, дехто з вас вирішив на життя поскаржитися. А що тоді казати такому небораці, як я? Принаймні вас не загребли копи, щойно вам виповнилося вісімнадцять.

ЖИД: Ой Бо-о-о-оже!

ЧАРЛІ: Рудий, та що ти виєш, як кіт, якому на хвоста наступили? Добре, дам я тобі урок вокалу, слухай сюди. [Співає]: О Ісусе, душі моєї любо-о-ов...

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Et ego[56] у Крокфорді... З єпископами, архієпископами і всією компанією небесною...

ПРОНОЗА-ВАТСОН: А знаєте, як я потрапив за ґрати першого разу? Здала мене власна сестра. Так, так, моя клята сестричка! Та ще корова! Вискочила заміж за релігійного маніяка — він такий богомільний, що зараз вона п’ятнадцятеро дітей няньчить, — так от, це він напоумив її на мене донести. Але я їм відплатив, ще й як відплатив. Коли мене випустили з буцегарні, я першим ділом купив молоток, пішов до будинку сестри і розбив її піаніно на друзки. «Ось тобі! — кажу. — Ось що отримуєш, коли на брата доносиш! Кобила драна!»

ДОРОТІ: Як же холодно, як же холодно! Я вже ніг не відчуваю.

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Клятий чай не надовго зігріває, еге ж? Я й сама вже задубіла.

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Ох, дні мого пастирства! Влаштовувані мною базари з усілякими виробами ручної роботи та народні танки на зеленій галявині, коли ми збирали кошти на доброчинні цілі! Мої лекції «Спілці матерів» про місіонерську роботу в Західному Китаї з чотирнадцятьма слайдами у «чарівному ліхтарі»! Мій юнацький Крикет-клуб: тільки для непитущих! Мої уроки з підготовки до таїнства миропомазання, щомісячні лекції про непорочність у парафіяльному холі, мої бойскаутські вакханалії: Вовченята марширують під Страшне Виття! Господарські поради для парафіяльного вісника: «Поршень від старої авторучки може стати в пригоді як клізма для вашої канарки...»

ЧАРЛІ [співає]: О Ісусе, душі моєї любо-о-ов...

РУДИЙ: [сам до себе]: Чортів лягавий суне! Піднімайтеся з землі, народ. [Татуньо вилізає зі свого пальта.]

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ [тормосить тих, що сплять на лавках]: Агов, ану, підйом! Вставайте, вставайте! Розходьтеся додому, якщо хочете спати. Тут вам не готель. Вставайте, ну ж бо! [І так далі.]

МІСІС БЕНДІГО: От же ж зараза, з молодих та ранніх, либонь, для підвищення вислужується. Якби його воля, то заборонив би й дихати.

ЧАРЛІ [співає]:

О Ісусе, душі моєї любов,

До лона Твого я прилину...

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ: Так, а ти чого виєш? Тут тобі що, баптистська церква? [До жида.] Ану, підводься, швиденько!

ЧАРЛІ: Нічого із собою не вдію, сержанте. Така у мене співоча натура, само назовні так і преться.

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ [тормосить місіс Бендіго]: Вставай, матінко, вставай!

МІСІС БЕНДІГО: Матінко? Матінко, кажеш? Якщо я і матінка, то хвала Богу, що не наділив мене такими синочками! Скажу тобі по секрету, констеблю. Наступного разу, коли мені захочеться, щоб мене хтось полапав жирними чоловічими руками, тебе я про це не проситиму. Знайду собі когось симпатичнішого.

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ: Ну, годі, годі! Нічого тут огризатися. Такий у нас наказ, от і виконуємо його. [Гордовито йде геть.]

ХРЮКАЛО [у півголоса]: Ну і котись, сучий сину!

ЧАРЛІ [співає]:

Поки котяться води морські,

Поки гроза над ними вирує!

Недаром я в Дартмурській тюрмі басом у хорі співав.

МІСІС БЕНДІГО: Я йому покажу, як до мене мамкати! [Кричить услід поліцейському.] Агов, краще б за квартирними злодіями ганявся, а не з поважними заміжніми жінками руки розпускав!

РУДИЙ: Відбій, народ. Пішов уже. [Татуньо пірнає назад у своє пальто.]

ПРОНОЗА-ВАТСОН: А як воно, у Дартмурі? Джем дають?

МІСІС ВЕЙН: Звісно, вони не можуть дозволити, щоб люди спали на вулицях. Як же це виглядатиме? До того ж це заохочуватиме волоцюг, усіляку потолоч, якщо ви мене розумієте...

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Щасливі то були дні, ой щасливі! Походи з дівчатками-скаутами до сусіднього лісу, взятий на прокат фургончик, гладкі чалі коні, і я за кучера у своєму фланелевому костюмі, пістрявому солом’яному капелюсі і стриманій світській краватці. Булочки та імбирний лимонад під кроною в’язів. Двадцять дівчаток-скаутів, благочестиві, але дуже палкі, пустують серед папороті, яка їм до грудей дістає, і я, їхній щасливий наставник, походжаю поміж ними, inlocoparentis[57] щипаючи їх за сіднички...

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Не знаю, як ви, а мої старі кістки цієї ночі вже спати не будуть. Не можу я ночувати де попало, як ми колись із Майклом.

ЧАРЛІ: Ні, джему не було. Зате двічі на тиждень давали сир.

ЖИД: Боже! Я цього більше не витримаю. Піду, може, до притулку попрошуся.

[Дороті підводиться і мало не падає — ноги заніміли від холоду.]

РУДИЙ: Там одразу заженуть в робітний дім. Давайте краще вранці підемо на базар у Ковент-Гарден, га? Якщо заявимося спозаранку, може, кілька груш вициганимо.

ЧАРЛІ: Я ситий по горло цим паскудним Дартмуром, повір мені. Нас сорок хлопців запроторили до цього пекла, а все через те, що ми в одних старих по городах лазили. Жаби огидні, років під сімдесят, а такі зажерливі. Ой, ми за них по повній отримали! Нас на хліб-воду посадили, до стінки ланцюгами прикували — ми ледь не загнулися.

МІСІС БЕНДІГО: Та нізащо! Я туди ані ногою, поки мій благовірний там вештається. Годі з мене й одного фінгала на тиждень.

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує, згадуючи]: Що ж до наших арф, то їх ми повісили на вербах Вавилонських[58]!..

МІСІС