Читати книгу - "Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі"

Так, вона ще трохи покашлює, але безглуздо заперечувати очевидне - малеча йде на поправку.

Коли двері за нею щільно зачиняються, ми зависаємо в незручній паузі.

Мене починає розбирати сміх. Спочатку я намагаюся придушити смішок, що знову рветься з грудей, але потім проти волі починаю сміятися в голос. Нічого не можу з собою вдіяти. Кейн перебуває в глибокому сум'ятті, і я вперше бачу на його щоках милий рум'янець.

- Вона не мала це бачити, - Кейн робить глибокий вдих.

- Годі тобі, вона все одно нічого не зрозуміла, - я з усмішкою підходжу, затягуючи руки в нього на талії і стуляючи їх за міцною спиною.

- Нам слід бути обережнішими.

- А по-моєму, тобі не слід так переживати, - я чмокаю його в губи і відсторонююсь, дотягуючись до свого портфеля. - Мені вже час, ми зі Стеном домовилися, що я повернуся до шостої.

- Так, мабуть, сьогодні я тебе не затримаю.

Я знову починаю сміятися.

Кейн усміхається, дивлячись на мене, і я бачу, що він про щось думає.

- Що? - крізь сміх питаю я.

- Мені подобається, коли ти така щаслива, - каже він.

Мій сміх поступово затихає і перетворюється на усмішку. Я дивлюся в його сині очі і розумію, що не хочу, щоб цей день взагалі колись закінчувався.