Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- Тримай альбом. - Намагаюся перервати незручний момент.

- Подивімося, що тут. - Взяв альбом до рук. Він так легко переходить від одного до іншого, що мені стало трохи прикро.

Дурна, а що я хотіла. Що він візьме і серйозно захопиться мною. Та в нього таких, як я вагон і маленький візок. Обережніше Ольго, якщо не хочеш опинитися з розбитим серцем, мусиш тримати себе в руках.

- До речі, повертаю тобі документи. Тримай поки що їх при собі. Я комп'ютер вимкнув якщо що.

- Км, правильно зробив. Ось, схожа фотографія стояла у рамці. - Тицьнула в одну з карток.

- Люди ті самі?

- Дай гляну. Так, обличчя ті самі.

- Вони тобі знайомі?

- Це батько, це Микитюк. - Тичу пальцем.

- Цих я знаю, а цього десь бачив.

- Ти не міг його бачити. Ці два чоловіки мертві. Один помер, коли служив, а другий відразу після армії. Тільки не пам'ятаю їхні прізвища.

- Веніамін Львович у гарячій точці служив? - Здивувався.

- Ні з чого ти взяв?

- А від чого помер його друг?

- Не знаю. Тато говорив якийсь нещасний випадок.

- Ти не проти якщо ми візьмемо це фото?

- Бери. - Дозволила.

- Ідемо звідси?

- Так, мені дурно від цього місця.

Він усміхнувся, взяв мене за руку і повів до виходу.

- Чому ти смієшся?

- Ти назвала свій будинок «це місце», а раніше не хотіла їхати до мого будинку з привидами. Все міняється.

- До чого ти ведеш?

- Не звертай уваги.

Він зачинив двері й для надійності посмикав за ручку.

- Куди тепер? - Запитала.

- Треба заїхати до мого офісу.

- Але ж вихідний?

- Нічого, Нік на місці. - Відповів, виїжджаючи з двору.

- А хто такий Нік?

- Начальник служби безпеки компанії та мій найкращий друг. Мені потрібно дещо з ним обговорити.

- Навіщо тобі ця фотографія?

- Поки не знаю.

- Але в тебе є здогадка? - Не відстаю.

- Не впевнений, але поки що інших зачіпок у нас немає.

- Поясниш?

- Не зараз.

- Може висадиш мене біля торгового центру, я поки що прогуляюся.

- Ну вже ні.

- Я не збігатиму, а потім мене забереш, по дорозі назад.

- Тобі мало одного нападу?

Про це, зізнатися, я навіть не подумала. Нещодавні події мені здаються кошмарним сном. І тепер, коли тато знайшовся, я забуваю думати про власну безпеку.

- Я просто не хочу залишати тебе одну. - Додав чоловік.

Він має рацію, потрібно довести всі справи до кінця й лиш тоді можна буде перевести подих, але я все одно упираюся із вредності.

- Ти вважаєш мені з тобою безпечно?

- Принаймні безпечніше чим однією. Зі мною на тебе можу напасти лише я.

- Тобі не набридло з мене сміятися? - Замовкла, надувши щоки, як морський їжак.

Поводиться як стурбований хлопчисько. До його офісу доїхали швидко. Я із запитаннями більше не лізла. Все марно, зараз він мені нічого не скаже, мабуть, сам ще не зібрався з думками.

- У тебе такий величезний офіс. Вся будівля ваша?

- Так, і це лише адміністративна частина. - Відповів з гордістю.

- Ну ти й хвалько.

- Ти перша почала.

З нагоди вихідного на вході був лише охоронець. Може по відділах і загубилася пара-трійка трудяг, але зараз їх не видно.

Сашко взяв мене за руку і повів у бік ліфтів. Ми піднялися на верхній поверх, минули довжелезний коридор й дійшли до приймальні, де на Сашка чекав сюрприз.

- Каміла? Що ти тут робиш?

Очам моїм постала дівчина, ні – богиня. Суцільні ноги та груди. Шикарне волосся та очі небесного кольору. У мене також питання «що вона тут робить». Подібній дівчині місце на Олімпі, повелівати долями простолюдин, а не варити каву. Поводиться вона відповідно, її погляд, звички, те, як вона розмовляє. Ось у кого треба вчитися впевненості у собі.

- Здрастуйте, Олександре Петровичу. У мене залишилися недороблені справи. Ось вирішила закінчити.

- Ясно. - Окинув поглядом дівчину. - Тоді зроби нам чай. - Він уштовхнув мене до кабінету. - Сідай. - Махнув рукою на розкішний шкіряний диван.

Слідом у кабінет увійшла її величність Каміла з тацею у руках. Пройшла вона від стегна, пронесла себе плавними кроками, тримаючи спину рівно й злегка виляючи стегнами. На ній чорна сукня з блискавкою на грудях. Потягни за собачку і буде сюрприз. Довжина сукні дозволяє прикрити лише п'яту точку. На ногах туфлі на височенних шпильках. Куди мені зі своїми білими кедами? Якщо людина так одягається, щоб попрацювати у вихідний, то боюся уявити, як вона виглядає повсякденно?