Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

Олег

- Не панікуй раніше потрібного. З усім розберемося. Спробуй сьогодні з ним поговорити і спокійно усе пояснити. А якщо дійде до заяви – зробимо запит на записи з камер відеоспостереження. У будівлі суду воно ведеться цілодобово. Можеш написати позовну заяву про захист честі, гідності та ділової репутації. Коротше кажучи, наклеп. Навіть можеш просити відшкодування моральної шкоди. Тому якщо цей Малиновський не геть дурень – не буде робити подібного, бо сексуальне домагання неповнолітньої особи – це серйозне звинувачення. Дівці нічого не буде, а батько буде розгрібати, але ж тобі ще там працювати. То ж подумай.

   Макар Валентинович трохи позбавляє мене тривожності, яка накрила мене з головою, щойно я опинився вчора вдома сам. Коли був з Олесею і Нікою – дивним чином вдалося викинути з голови усі проблеми. Я навіть заснув, поки Олеся кудись ходила, а коли прокинувся – Ніка уже щебетала з нею на кухні. Олеся повісила її малюнок на холодильник і я помічав, як час від часу вона поглядала на ті три людини з ногами-палицями, які тримаються за руки з трьома пальцями. Я відразу зрозумів, що донька там намалювала.

   За ці п’ять років про нас ніхто стільки не турбувався, як Олеся за один день. І я вперше відчув, що таке сімейний затишок, коли за столом лунають спокійні розмови та щирий сміх з поїданням домашніх страв. Погляд Олесі в мою сторону став теплішим і, можливо, я таки маю шанс усе виправити і вона знову впустить мене у своє життя разом з моєю дитиною. Та спочатку потрібно позбутися Богдани. І мене насторожує те, що вона підозріло затихла. Останній раз ми бачилися тиждень тому за столом переговорів, де вона влаштувала скандал, тому відчуття якогось підступу досі не покидає.

- В понеділок повністю звільни день і чекай перевірки з органів опіки. Взагалі вони не повідомляють про візит, але мені вдалося домовитися зі знайомими. Оскільки ми запросили розгляд справи у порядку спрощеного провадження – це трохи пришвидшить процес. Але якщо твоя дружина не з’явиться на суд – слухання відкладуть ще на місяць, тому потрібно знайти важелі впливу. У запиті на проходження судово-психіатричної експертизи було відмовлено за відсутністю підстав, тому що вона ніде не стоїть на обліку. Але Роман попросив знайомого детектива трохи покопати глибше. Поглянь, - простягає мені теку.

   Відкриваю її і починаю гортати. Першим бачу своє фото, де мені приблизно п’ятнадцять, а далі  світлини від яких по спині пробігся моторошний холодок. На них Богдана у підлітковому віці з хлопцем, який дуже схожий на мене, тільки худіший. Світле волосся, риси обличчя, очі…

- Хто це?

- Досі шукаємо. Хтось дуже вдало підчистив усі кінці, де рік її життя ніби просто стертий. З п’ятнадцяти до шістнадцяти років вона перебувала у оздоровчому пансіонаті у Швейцарії. Тоді повернулася, вступила до коледжу і жила як звичайна студентка.

- Вона вважає мене іншою людиною? Цим хлопцем? – тицяю у світлину.

- Не знаю. Але не варто розпитувати у неї чи її батьків. Буде краще, коли вони не знатимуть, що ми намагаємося витягнути скелета, якого вони закопали. Твоє основне завдання зараз – зберегти репутацію та роботу.

- А з Інгою як бути?

- Ти бачив Коноваленка? – махаю заперечливо головою. – Він в ширину більший, ніж на зріст. У вузьких колах усі знають, що Інга полюбляє молодих хлопців. Міняє коханців, як зубні щітки. Її чоловік безхребетний підкаблучник, виконує усі забаганки дружини. Тому варто бути обережним. У нього багато зв'язків з впливовими людьми. Тому краще не провокуй її.

   Виходжу з юридичної контори у повному сум’ятті. Я не знаю, що й думати. Я не маю законних підстав забороняти Богдані бачитися з донькою, але як тепер спокійно сприймати ці зустрічі? Лишається тільки сподіватися, що Богдана не горітиме бажанням бачитися з Веронікою. І ще ця Інга… Як з нею поводитися, щоб вона не створила ще більших проблем? Ще з Сонею потрібно розібратися. У мене, мабуть, розвинулася параноя – я бачу підступ та загрозу у всьому.

   Далі вирушаю на розбірки з Малиновським. Заходжу до приймальні. Секретарки немає на робочому місці, тому після короткого стуку відчиняю двері і бачу, що у кріслі директора сидить батько Богдани та гортає якісь папери.

- Добрий день, Андрію Степановичу, - вітаюся з порогу і сідаю на крісло для відвідувачів. Чому він тут?

- Климець Олександра Власівна, - відразу напружуюся від повного імені Олесі, яке, очевидно, він читає з тих паперів, що тримає в руках, - двадцять чотири роки, пекар-кондитер, вища освіта – відсутня, мешкає…

- До чого це все? – перебиваю.

- На неї ти проміняв мою доньку?

- До чого тут вона? Я подав на розлучення заради доньки. Богдана жахлива матір і…

- За словами слідкуй! – підривається з крісла.

- Ви б її полікували краще, у неї щось не в порядку з головою! – теж зриваюся на крик.

- Ти нічого не знаєш! Не уявляєш через що їй довелося пройти! Не смій відкривати свого рота з такими заявами!

- То, можливо, розкажете, щоб я її пошкодував?

- Ти краще за своєю дівкою слідкуй, одного разу я її позбувся. На другий раз можу бути не таким добрим.

- Що?

- Ти думаєш, що усім бідним-нещасним спортсменам пропонують безкоштовну реабілітацію у клініках такого рівня? Богдана сказала…