Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– І? – не зрозуміла, до чого вона веде.
– Аурозатор не дає закріпитись аурі на речах у межі цієї петлі. Значить, ці фішки «замазалися» в іншому місці. І раз зараз вони тут – наш незнайомець забрав їх звідти. Отже, якщо ми дізнаємося, що то за місце – зможемо самі туди навідатися.
Я як заворожена дивилася на фішки, що повільно парили і оберталися в повітрі, і не могла зосередитися на словах Лілі.
– І спіймати його там? – розгублено спитала я.
– Для початку розізнати щось про нього.
– А як ми дізнаємось, звідки ці фішки?
Лілі перевела погляд на мене і в той же момент чіпи різко впали до неї в долоню з характерним брязканням, і вона стиснула їх у кулак.
– У речей є своєрідна пам’ять. Якщо вони належать одній людині, то вбирають її ауру та наповнюються її спогадами. Але якщо це річ загального користування і на ній дуже багато різних відбитків, предмет «запам'ятовує» щось інше, наприклад: місце, час, подію, емоцію, та все що завгодно.
– Взагалі не розумію, про що ти.
– Словом, ці фішки, – вона продемонструвала мені свій стиснутий кулак, – як маленькі флешки. Вони зберігають найяскравіші спогади тих, хто їх торкався. Нам просто треба їх прочитати.
– Сумніваюся, що в моєму ноуті є роз'єм для таких флешок, – пожартувала я.
– Фу, як примітивно, – пирхнула Лілі. Вона опустилася на край дивану, а потім з очікуванням подивилася на мене. – Ти зі мною? Чи я сама дивитимусь кіно?
Я трохи приречено попленталася до неї. Не те, що мені дуже хотілося б побачити це кіно, але не пропускати ж щось важливе.
Розташувавшись праворуч від дівчини, я запитально подивилась на неї. Лілі розтиснула кулак, у якому знаходились покерні чіпи, і кивнула на них. Не будучи певною, я повільно простягла руку і поклала на її долоню, накриваючи фішки. У той же час Лілі переплела наші пальці, міцніше стискаючи чіпи між нашими руками.
– Сканувати ауру людини досить просто. Коли ж намагаєшся з'єднати кілька слідів аур в одну картинку, це буває важкувато. Думаю, буде страшенний сумбур, тож дивися уважно: будь-яка деталь може стати в нагоді.
Більше не кажучи ні слова Лілі напружено вп’ялася в підлогу. Я відчула, як моя внутрішня сила тече під шкірою, спрямовується в переплетену з відьмою руку і повільно покидає моє тіло. Натомість перед очима спалахнули перші образи. Нерозбірливі яскраві відблиски засліплювали, наче світло прожектора просто в очі, потім до цього додався ще й гучний шум. Коли мене вже порядком мутило, і я збиралася відсмикнути руку, картинки, що миготіли в голові, стали чіткішими і перетворилися на сценки по кілька секунд. Виглядало це як справжній динамічний трейлер до фільму. Я бачила фішки і карти, що летять у різні боки на покерному столі, чула то радісні крики й вигуки людей, то дзвін чарок і келихів, наповнених різнокольоровими коктейлями та випивкою. В останньому епізоді я побачила, як одного чоловіка відкинуло через увесь зал закладу, і він з усієї сили влетів у протилежну стіну, проробивши пристойну дірку в гіпсокартоні. На цьому видіння різко обірвалися.
Лілі схопилася з дивана і почала збуджено метатися по колу.
– Не може бути. Я просто не можу в це повірити, – радісно тараторила вона, дістаючи свій телефон і щось там шукаючи. – Нам з тобою збіса пощастило.
Дівчина ще кілька разів пройшлася нігтиками по екрану телефону, а потім поклала його на стіл. З динаміків пролунали довгі гудки: дівчина дзвонила комусь по гучному зв'язку.
– Лілі? – на тій лінії почувся здивований чоловічий голос.
– Марку? – копіюючи його, промовила дівчина і вже весело додала: – Все ще живий?
– Дуже дотепно, – хмикнув чоловік. – У тебе щось сталося? – можливо мені здалося, але тон цього Марка був надміру занепокоєним.
– Я знаю, що ти давно мрієш затягнути мене в свою обитель пороку, – в’їдливо фиркнула Лілі. – Але можеш навіть не сподіватись. В мене все чудово.
– Я сподіваюся, що це правда, – серйозно відповів чоловік. Після короткої паузи Марк солодко-єлейним голосом протягнув: – Тоді чого бажає моя улюблена маленька відьмочка?
– Вина та видовищ, – капризно відповіла вона. – Знаю одну місцину, де це можна отримати. До того ж, мені пташка принесла кілька фішок.
На тому кінці телефону запала тиша, а потім чоловік задумливо промовив:
– Вино та видовище це звичайно не проблема, але якщо ти хочеш інформації – публіка тут далеко не балакуча.
– Залиш це мені. Від тебе потрібен пропуск.
– Завтра. В п'ятничний вечір завжди особлива клієнтура. Може тобі й пощастить.
Дзвінок обірвався: Марк повісив слухавку без прощальних слів. Лілі стояла замислена, на її губах досі грала задоволена посмішка. Потім вона голосно хмикнула, і її губи розтяглися ширше. Це вже не було схоже на радість, скоріше передчуття чогось, що вона ще не знала, як закінчиться, але, безсумнівно, хотіла з'ясувати.
– Я знаю, хто нам допоможе, – протягла вона. – Ну чи здасть вартовим. П'ятдесят на п'ятдесят.
Мої очі розширилися від страху, але це лише потішило Лілі.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть для чайників, Літа Най», після закриття браузера.