Читати книгу - "Серце дракона 1, Валентина Бродська"

Вони увірвалися в залишки вовчої зграї зі свистом і улюлюканням, розганяючи звірів ударами батогів і ті, піджавши хвости розбігалися хто куди.

Рамія з Ларсом нарешті змогли перевести подих.

- Оце так прогулялися, - стомлено вимовила дівчина і без сил припала до Сніжчиної шиї.

Гор зняв з себе плащ і накинув на Рамію.

- Дякую, хлопці! Ви навіть не уявляєте наскільки вчасно з'явилися! - сказав Ларс і завзято потиснув охоронцям руки.

- Так, відпрацьовуємо контракт, пане! - покепкував Ян, щоб трохи розрядити моторошну обстановку.

- Що з цим всім робити? - показав Гор на тіла тварин.

- Чесно? Я про це менше всього зараз думаю, - безбарвно відповів Ларс, - скажу стайничому, хай візьме зранку дужих чоловіків, щоб звільнили дорогу від цієї падалі. Скільки живу, такого ще не бачив. Звірі, немов показилися.

Мак спішився з коня і підійшов до декількох мертвих звірів, схилився біля кожного і обмацав. Зробивши висновки, він поділився з оточуючими:

- Ці вовки голодували довгий час. Я думаю, що це мігруюча зграя. Ознак сказу я не бачу. Судячи по кількості втрачених особин, вовки, що залишилися не нестимуть більше загрози мандрівникам.

- Нічого не розумію, в цих лісах повно дичини! - обурився Ларс.

- В цих так, а в сусідніх? - поставив риторичне питання Мак. - Як розповідав айр Кларк, у багатьох землевласників справи кепські, от і виживають завдяки полюванню. Я не здивуюся, що спочатку мігрували травоїдні, рятуючись від тотального знищення, а за ними вже прийшли хижаки.

- Я б краще поїхав вже звідси, - втрутився Ян, - скоро пані Марта на вечерю покличе, там такі аромати линули з кухні, м-м-м, а я дико зголоднів!

- Слушна думка! - підхопив Гор і звернувся до найманиці, - Раміє, отямся, все скінчилося, досить розлежуватися.

Дівчина підняла голову зі скуйовдженим волоссям і тьмяним поглядом подивилася на присутніх.

- Я ще ніколи не вбивала стільки звірів, вони були ж такі гарні, навіщо вони напали на нас! - жалібно протягнула найманиця і розридалася.

Ларс під'їхав до дівчини і пересадив її до себе. Рамія навіть і не сперечалася.

- Це в неї шок, скоро пройде, - повідомив Мак і скомандував, - Гор, веди Сніжку в поводі.

Потім охоронець подивився на Ларса і додав:

- Хай краще Рамія виплачеться. Колись вона мала власного вовка,  що рятуючи її, загинув. Так що - це особисте.

Почувши цю розповідь, Ларс ще міцніше обійняв Рамію, кутаючи її в Горовий плащ. Дівчина ще схлипувала та згодом геть затихла. Залишаючи місце сутички, загін попрямував до помістя.