BooksUkraine.com » Інше » Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами 📚 - Українською

Читати книгу - "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"

212
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 61
Перейти на сторінку:
class="empty-line"/>

— І це може мати вплив на звучання його текстів?

А: — Може мати. Насправді це питання варте дуже глибокого дослідження. Було б добре розкопати все ж таки десь аудіозапис із його голосом, як він чи просто розмовляв, чи вголос читав, тому що ми можемо керуватися лише тим, що в якихось поодиноких спогадах говориться: що дуже відчутним був лемківський акцент. І на перших порах свого перебування у Львові на студіях, в університеті він дуже непевно себе почував у нормативній українській. Виразно було видно, що він ніби ґвалтує себе і чинить ледь не насильство над мовленням. Ну але це вигладжувалося, звичайно, і мусила відбуватись якась еволюція. На його прикладі можна б дослідити деякі базові речі. Як у поетові (не тільки в ньому, в поетові взагалі) починає працювати мова. Не та, що затямлена з молоком матері, скажімо, а от набута, засвоєна — це ж надзвичайно важливий пункт, такий, що його можна розглянути дуже широко. Загалом у комплексі «мова і людина» — як це формується. А якщо ця людина ще й поет?

Б: — Відомо, що він сидів у бібліотеці над словниками, виписував собі синоніми і…

А: — Головне — перевіряв наголос.

— Власне, для поезії це дуже важливо.

А: — Більше ніж: він з ямбом працював.

Б: — Я собі думаю: часто для нас Антонич звучить несподівано, оригінально — хоч би що це слово значило…

— Незатерто. Ці зустрічі незнайомих слів…

Б: — Так, ці зустрічі слів у вірші, які відбуваються вперше. А може, це якраз наслідок того, що він шукав ті слова, вчив, а не мав у голові винесених з дому готових формул? Може, він навіть часом не хотів сказати чогось оригінального, але говорив, бо не знав, як носії мови в таких випадках кажуть.

А: — Щось подібне буває зі мною, коли розмовляю іноземною мовою. Ви вже даруйте таку диґресію у свій особистий бік… Так от, коли я спілкуюся в колі німецькомовних і таких, умовно кажучи, філологічної свідомості людей — письменників чи критиків, то вони часом звертають увагу: «Ой, як ви це чудово сказали! Яка у вас винахідлива німецька! Дуже особлива!»…

— Метафорична…

А: — А мені лише бракувало знання…

Б. — Простого слова…

А: — Простого нормального слова. Я мусив то сказати через якусь метафору. Думаю, це якось близько до того, що ми обговорюємо.

— У такому випадку набутої мови: чи було в Антонича чуття мови? Бо воно полягає в інтуїтивному розумінні певних мовних закономірностей, розумінні, яке закладається в діточому віці, коли мозок дитини ще є дуже пластичним і вловлює ці закономірності набагато краще, ніж старша вже людина. В такому розумінні: чи можна сказати, що в Антонича було чуття мови?

А: — Та безумовно! Як може в поета не бути чуття мови? Це альфа й омега. Але я хотів би застерегти від такого судження, що Антонич по самі вуха сидів у тій лемківській говірці. Бо він усе-таки був не зі селянської родини, і няня там собі нянею, але батьки ж інтеліґенція! А потім він пішов до гімназії, до Сянока, навчатися вже з 12-ти років. То його там і навчили нормативної мови. Тобто це не є так, що Мауґлі якийсь там прийшов з лемківського лісу — й заговорив.

Б: — Мабуть, літературна мова, яку він найкраще знав, була польська? Мова держави, в якій він жив…

А: — Польська, так. І, зрештою, він вступив на філософський факультет, що насправді слід розуміти як філологічний. Польська філологія була профільною дисципліною. Потім його батько ще й отримав парафію під Львовом. Як там, Бортятин, здається?

— Коло Судової Вишні.

А: — Думаю, якби його батько із парафіянами по-лемківськи говорив, то не дуже би їм сподобався. Тобто я припускаю, що і в родині у них плекався нахил до нормативності.

— Тобто лемківкість Антонича є трохи пересадженою?

А: — Пересадженою, може, й ні, але перебільшеною безумовно (сміється). Він і сам спричинився до цього, бо тими лемками жонглює часом у своїх віршах. Але зводити Антонича до лемківства — то так, якби про Лорку сказати: «Та він циган, у нього ж усі образи циганські!..»

— А є якісь мовні паралелі між поезією Костельника й Антонича?

А: — Я не знаю поезій Костельника. Почнімо з цього. Я про Костельника знаю лише, що його застрелили, бо він перейшов у російське православ’я.

— Радянське православ’я.

А: — Радянське. Воно чимось різниться від російського? А ще він написав одну з найпроникливіших рецензій на Антоничеву поезію. Це було ще за життя Антонича.

— А що нового ти відкрив для себе, коли працював над дисертацією про Антонича?

А: — Із самого початку я хотів залучити його до якомога ширшого, передусім філософського контексту тієї доби, в якій він з’являється. Тобто західної філософської думки, актуальної на його час. І тому сформулював тему «Богдан-Ігор Антонич і філософсько-естетичні концепції модернізму». Я запропонував розглядати його постать у контексті модернізму як дуже широко уявлюваного, широко закроєного руху. От ключове слово — не напрям, не стиль, а рух!

— Навіть нурт.

А:

1 ... 45 46 47 ... 61
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"