Читати книгу - "Некровний брат мого батька, Вікторія Вашингтон"

Після того, що сталося, дихати було важко.

Вранці я пішла у душ.

Так само, як зробила це вночі після нашої близькості.

Вода ніби допомагала заспокоїтись і прийняти те, що сталося.

Я ні краплі не шкодувала про те, що сталося, але страшенно боялася зараз зіткнутися з Кайлом і подивитися в його очі.

Ніби вся та рішучість, яка була в мені різко кудись випарувалася і я знову відчувала себе тим маленьким дівчиськом, до божевілля закоханим у свого некровного дядька.

Усі ранкові звуки здавались голоснішими, ніж зазвичай. Вода, що стікає по моїх плечах, поєднувалася зі сльозами, які я намагалася не видати.

Вона струмувала по моєму тілу, змиваючи залишки ночі, але не здатна змити думки про Кайла. Я намагалася зосередитись на дрібницях: теплі краплі, аромат гелю для душу, легка парова завіса. Але кожен мій рух повертав мене на ту мить, коли його руки різко і жорстко підхопили мене під талію і наші губи зустрілися.

Страх підступав до горла: як він відреагує на те, що сталося? Невже він просто забуде, а я залишуся одна з цими емоціями?

Я вийшла з душу, загорнувшись у рушник, і подивилася в дзеркало. Відображення здавалося чужим, ніби хтось інший жив у цьому тілі. Хто я тепер для нього? Звичайна племінниця чи та, з ким він поділив щось більше? Страх перед зустріччю закрався в душу, але його образ також приваблював і притягував. Навіть сильніше, ніж раніше.

Поки я одягалася, думки металися між немов між двома вогнями. Що буде, якщо він зрозуміє, що відчуваю щодо нього почуття? Чи, може, він сам не бажає, щоб це повторювалося? Я зробила глибокий вдих і вирішила, що хоч би яким був цей день, я не збиралася ховатися. Якось зважившись, не повертаються назад.

Зібравшись із силами, зрозуміла, що треба йти. Серце стукало в унісон із кроками по холодній підлозі. Я знала, що зустріч з Кайлом змінить все, і в цьому було і солодке, і страшне. Я відчинила двері, глибоко вдихнула і пішла вперед, готова зіткнутися з тим, що залишалося незавершеним.

***

Виявилося, що в будинку немає нікого, окрім домробітниці.

— Так, він поїхав ще рано-вранці до мого приходу, — повідомила вона. — Сідайте за стіл. Сьогодні у нас риба на сніданок.

Я спробувала приховати своє розчарування. Всередині мене вирували емоції, і відсутність Кайла лише посилювала цю напруженість.

Машинально потяглася за чашкою. Вода, якою я наповнила її, здавалася холодною і неживою, як мої почуття в цей момент.

— Я поки що зовсім не голодна, — підібгавши губи, чесно зізналася. Зараз би й шматок у рот не поліз від бурхливого хвилювання. — Спущусь, мабуть, до обіду.

Я попрямувала до своєї кімнати, і кожен крок давався все важче. Думки про Кайла не давали мені спокою, і я відчувала, як невпевненість розповзається всередині, стискаючи серце. Я вирішила відволіктися, відчинила шафу і взялася за збори — вибирала одяг, намагалася сконцентруватися на чомусь звичному. Але навіть прості речі змушували болісно згадувати той момент, коли його губи торкнулися моїх.

Нарешті, одягнувшись, я подивилася на годинник. Час тягнувся болісно повільно. Несподівано мене охопило бажання написати йому повідомлення, поділитися з ним своїми думками, але страх знову стис горло. Якщо б він не захотів продовжувати те, що між нами сталося? Я вирішила, що краще покладатися на себе та почекати на зустріч.

Спустившись униз, я вирішила прогулятися садом, щоб трохи заспокоїтися. Прохолода ранку чимось нагадувала тієї ночі — вона огортала мене. Цікаво, чи змогла б я впоратися зі своїми почуттями, якби він раптом повернувся прямо зараз?

Раптом телефон у кишені тихо задзвонив. Серце різко стиснулося, коли побачила ім'я: Кайл. Моя рука завмерла над екраном. Я не могла не відповісти, але не знала, що сказати. Нерішучість нагадувала камінь на серці.

Намагаючись заспокоїтись, я натиснула «Відповісти». Його голос на іншому кінці дроту звучав так близько і водночас так далеко. Неймовірне бажання обійняти його і одночасно стиснутися від страху охопило мене.

— Доброго ранку, Норо, — тон звучав, як завжди, аж до неможливого стримано.

— Привіт, — сказала я, намагаючись приборкати тремтіння в голосі.

— Як ти?

— В порядку, — збрехала я, хоча насправді буря емоцій усередині не давала спокою. — А ти як?

— Все добре, — відповів він, і я вловила легку невпевненість у його голосі. — Я трохи затримався зі справами, але незабаром повернуся.

Серце забилося швидше. Його слова звучали як обіцянка, але водночас викликали страх: що, якщо він не захоче обговорити те, що сталося?

— Я… трохи думала про те, що сталося, — нарешті наважилася промовити. Мовчання на іншому кінці дроту здалося вічністю, і я перестала дихати, чекаючи на відповідь.

— Я теж, — промовив він, і це викликало в мене тремтіння. — Нам треба поговорити, коли я повернусь.

Щось у його тоні змусило сподіватися, що він не забув того моменту, що заповнив мої думки.

— Але зараз не про це, — серйозніше сказав він. — Завтра повня.

— Ти пропонуєш це відсвяткувати? — не зовсім зрозуміла, чого він це повідомляє.

— Не до жартів зараз. Все дуже серйозно, Норо. Крім цього місяць переходить у фазу злиття із сонцем, через що має величезний вплив на альф. Це називається Кривавий Місяць. Ти навряд чи чула про таке, тому що подібне трапляється не частіше ніж один раз на п'ять-десять років.

— Ти маєш рацію, я нічого не чула і досі не розумію, для чого мені ця інформація.

— Весь завтрашній день, а особливо вечір і ніч, ти мусиш провести замкнена у своїй кімнаті.

— Що за маячня? — Внутрішньо максимально напружилася. — Це чергове дурне правило? Чи покарання за те, що я порушила?

— Це небезпечний день для дівчат. Згідно з старовинним повір'ям альфа, який цього дня проведе ритуал із кров'ю дівчини, яка сумісна з ним, отримає дуже потужний приплив звіриної сили.

— Але мені нема чого боятися, — насупилась. — Поки що ми з тобою знаємо, що я сумісна з альфами.