Читати книгу - "Арахна , Arachne "

Еленвен, тримаючи Аріанель на руках, зі сльозами на очах дивився на принца, який прощався зі своєю коханою. Він не порушував їхнього єднання, дозволяючи Еландіну висловити своє горе та любов.

Але коли сонце схилилося до заходу сонця, він занепокоївся. Тихо, майже нечутно, він підійшов до Еландіна.

— Принц, ми повинні передати її тіло, настав час прощатися.

Еландін похитав головою, його очі були сповнені болю та розпачу.

— Я не можу, — прошепотів він, ледве стримуючи сльози. — Як я можу її відпустити?

Еленвен розумів його почуття, але знав, що треба рухатися далі заради Аріанель і заради пам'яті Арахни.

— Вона завжди буде з тобою, в серці твоєму, — м'яко сказав він. — Але зараз треба завершити обряд і дати їй спокій.

Еландін, з очима, сповненими болю і розпачу, глянув на Еленвена і тихо промовив:

- Я не можу жити без неї. Моє серце розбите, і кожне зітхання завдає мені нестерпного болю. Я вибираю загинути поруч із нею, розуміючи, що наші долі тепер нерозривно пов'язані.

Еленвен, приголомшений почутим, міцніше притиснув Аріанель.

— Принц, будь ласка, подумай про свою дочку. Вона потребує тебе. Твоя любов до Арахни житиме в ній.

Еландін похитав головою, сльози текли по його щоках, важко зітхнувши, глянув на Еленвена і заговорив:

— Наші душі пов'язані магічним ритуалом, і цей зв'язок непорушний. Я караю себе за те, що не зміг її вберегти. Тому я вирішив піти разом з нею, щоб оберігати її у потойбічному світі.

Еленвен ошелешено глянув на нього, міцніше притискаючи Аріанель до себе.

— Але, принце, ви повинні залишитися заради вашої дочки. Їй потрібний батько, її потрібний ти!

З цими словами він простяг Аріанель батькові, той ніжно провів рукою по її волоссю. Еландін похитав головою, сльози текли на його обличчі.

- Я не можу продовжувати без неї. Вона була сенсом мого існування. Аріанель повинна знати, що її батьки любили один одного до кінця.

- Я довіряю тобі Аріанель, - сказав він, голос тремтів від емоцій. - Відведи її в королівство і вирости з неї благородну ельфійку. Нехай вона сама вибере свій шлях та долю. Розкажи королю, моєму батькові, нашу історію та всьому ельфійському народу.

Еленвен кивнув, розуміючи всю серйозність ситуації.

— Я обіцяю, що зроблю все можливе, щоб її життя було гідним і повним. Я розповім усім про вашу любов і жертву.

Еландін, відчуваючи, що зробив усе, що міг, знову подивився на свою дочку і потім дістав з-за пояса маленький флакон з отрутою, подивився на Еленвена і сказав:

— Пробач мені, друже. Це єдиний спосіб.

Еленвен зі сльозами на очах зрозумів, що не зможе зупинити його.

- Я розумію, принце. Я виконаю твою волю.

Еландін відкрив флакон і випив його вміст, відчувши, як отрута починає діяти. Потім він подивився на тіло коханої і сказав:

- Я люблю тебе моя любов. Я йду за тобою.

З цими словами Еландін ліг поруч із тілом Арахни, заплющуючи очі й відчуваючи, як його душа поступово поринає у темряву.

Еленвен стояв неподалік, з гіркотою спостерігаючи за цим трагічним прощанням, розуміючи, що ніщо не зможе розлучити Еландіна та Арахну, навіть смерть.

Тримаючи Аріанель на руках, спостерігав, як принц і його кохана нарешті здобули спокій. З важким серцем він вимовив стародавнє заклинання стародавньою ельфійською мовою:

— Linda'lë na i mel'më, len'na i il'ya i morna umbar.

Відразу після цих слів рослини почали оживати, їх коріння та стебла плавно витягалися із землі, обплутуючи тіла Еландіна та Арахни. Гілки дерев схилилися, мов у поклонінні, закриваючи їх собою, формуючи живий, зелений саван. Листя ніжно торкалося їхніх облич, наче прощальний поцілунок природи, приймаючи їх у свої обійми.

Земля під їхніми тілами м'яко піднялася, і могила наповнилася ароматними квітами. Яскраві пелюстки квітів почали розпускатися, наче маленькі зірки, що світяться, прикрашаючи це місце вічною красою. Квіти були особливими, кожна пелюстка переливалася всіма відтінками веселки, вони випромінювали тонкий, солодкуватий аромат, який нагадував про весну і новий початок.

Еленвен, спостерігаючи за цим чарівним процесом, відчув, як його серце сповнюється смутком і водночас якоюсь дивною надією. Він знав, що це місце стане священним, символом вічної любові та відданості.

Коли заклинання завершилося, Еленвен зауважив, що над могилою Еландіна та Арахни з'явилися нев'янучі квіти. Ці квіти ніколи не в'януть і не втрачають своєї яскравості. Їхнє сяйво ніби відбивало світло душі двох закоханих, які знайшли спокій та єднання у потойбічному світі.

Еленвен тихо промовив:

— Нехай ваше кохання живе вічно, як ці квіти.

Він постояв ще кілька хвилин, погладжуючи Аріанель по голові, потім повільно повернувся і пішов геть, знаючи, що залишив своїх друзів у світі та вроді, яка пам'ятатиме їх вічно.

Еленвен, незважаючи на глибоку скорботу від втрати друзів, був сповнений рішучості піклуватися про маленьку Аріанель. Щодня, крок за кроком, він пробирався через ліси та поля, прямуючи до ельфійського королівства. Маленька Аріанель стала його головною турботою та втіхою. Він знав, що її потрібно не лише захистити, а й виховати, передавши всі свої знання та мудрість.

Щоранку починалося з того, що Еленвен піднімався раніше, щоб приготувати сніданок для Аріанель. Він вчив її збирати ягоди, знаходити їстівні коріння та трави. Вдень вони разом досліджували ліс, і Еленвен розповідав їй історії про її батьків, про їхню хоробрість і кохання. Він співав їй давні ельфійські пісні, які заспокоювали її та допомагали їй заснути вночі.

На шляху додому вони зустрічали багато перешкод, але Еленвен завжди знаходив спосіб захистити Аріанель. Якось вони натрапили на групу бродячих розбійників, але Еленвен, використовуючи свої магічні здібності, створив ілюзію густого лісу, яким розбійники було неможливо пройти. Іншим разом вони зустріли диких тварин, але Еленвен за допомогою магії природи заспокоював їх, дозволяючи їм пройти без подій.