Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В революції, поряд з молодими гігантами, як Дантон, Сен-Жюст і Робесп’єр, є також молоді ідеалісти, як Гош і Марсо[113]. До цих останніх належав і Говен.
Говенові було тридцять років. Він мав постать Геркулеса і суворі очі пророка, а сміявся по-дитячому. Він не курив, не пив вина, не лаявся. У походах завжди мав при собі дорожній несесер, дуже дбайливо доглядав нігті, зуби і старанно розчісував темну розкішну шевелюру. На привалах він сам витрушував свій командирський мундир, пробитий кулями і сірий від пилюки. Він завжди одчайдушно кидався в бій, але ні разу не був поранений. Його дуже м’який голос міг, проте, звучати різко й владно, коли він командував. Він подавав приклад солдатам — спав на землі, закутавшись у свій плащ, поклавши свою гарну голову на камінь, під вітром, під дощем, під снігом. Це була душа героїчна і невинна. З шаблею в руці він ставав невпізнанним. Була в ньому якась жіночність, що на полі бою особливо жахає.
До того ж це був мислитель і філософ, молодий мудрець. Алківіад для тих, хто його бачив; Сократ для тих, хто його чув. І в тій великій імпровізації, що зветься Французькою революцією, цей молодий чоловік відразу ж виріс у полководця.
Загін, сформований за взірцем римських легіонів, був ніби цілою маленькою армією, що мала всі види зброї. Вона складалася з піхоти й кавалерії, в ній були розвідники, сапери, понтонери; мала гармати, як римський легіон — катапульти. Три гармати надавали загонові сили, не зменшуючи її рухливості.
Лантенак теж був полководець, ще кращий. Він був водночас і обережніший, і сміливіший. Справжні старі герої більш розважливі, ніж молоді, бо для них давно вже минув світанок життя, і сміливіші, бо ближчі до смерті. Що їм втрачати? Майже нічого. Звідси відчайдушно смілива, а разом обдумана тактика Лантенака. Але загалом у цьому завзятому змаганні старого з молодим майже завжди брав гору Говен. Тільки тому, певно, що йому більше щастило. Всяке щастя, як і щастя воєнне, випадає на долю молодості. Адже перемога все-таки подібна до жінки.
Лантенак дуже лютився на Говена, передусім тому, що Говен його бив, а до того ж тому, що був його родичем. Чого це спало на думку бути якобінцем Говенові, цьому хлопчиськові, до того ж його спадкоємцеві (бо маркіз не мав дітей), його майже рідному внукові?! «Ех, — говорив цей майже рідний дід, — якщо тільки він потрапить до моїх рук, то я вб’ю його, як собаку!»
Зрештою, республіці чимало турбот завдав маркіз де-Лантенак. Тільки-но він висадився на берег, як змусив усіх тремтіти перед ним. Його ім’я покотилося по Вандеї, наче грім порохового вибуху, і він одразу став центром повстання. В таких бунтах, коли всі заздрять один одному і кожен має свій кущ чи свій яр, з’являється людина, яку всі визнають за вищу, вона об’єднує розпорошених рівних ватажків. Майже всі лісові командири приєдналися до Лантенака, його слухалися і ближні, і дальні. Один тільки покинув його — Гавар, що приєднався перший. Чому це сталося? Бо він був довіреною особою. Він знав усі таємні задуми і поділяв усі плани попередньої системи громадянської війни, які Лантенак відкинув або замінив новими. Довірена особа не передається в спадщину. Черевик Ла-Руарі не прийшовся по нозі Лантенакові, і Гавар пішов до Боншана.
Лантенак у воєнній справі належав до школи Фрідpixa II; він умів сполучати велику війну з малою, тобто регулярну з партизанською. Він і чути не хотів про «безладну масу», якою була католицька королівська армія — юрба, приречена на знищення, але не визнавав і дрібних сутичок у лісах та чагарниках, бо це годиться для наскоків, але не для рішучого удару. Партизанська війна не вирішує кінця війни або вирішує в поганий бік. Починається з нападу на республіку, а закінчується пограбуванням проїжджих. Лантенак не визнавав бретонської війни — ні прийомів боротьби з ворогом в чистому полі, прихильником яких був Ларошжаклен, ні способів «лісної війни» Жана Шуана. Лантенак не хотів ні вандейщини, ні шуанства. Він хотів справжньої війни — використовувати для нападів селян, але спиратися на солдатів. Лантенаку потрібні були селянські банди для стратегії і солдатські полки — для тактики. Для несподіваних атак, засад і наскоків чудовими були, на його думку, ці сільські армії, що можуть миттю зібратися і враз розсипатися по кущах. Але вони були занадто текучі, нестійкі. В його руках вони були наче вода, яку не втримаєш. Він хотів створити міцну основу для цієї плинної і безладної війни, хотів долучити до дикої лісової армії регулярне військо, що стало б віссю для селянських виступів. Це була глибоко вірна і страшна думка. Якби вона здійснилась, Вандея стала б непереможною.
Але де взяти регулярне військо? Де взяти солдатів? Де взяти полки? Де взяти готову армію? В Англії. Звідси настирлива ідея Лантенака: дати змогу висадитись англійському десантові. Так капітулює партійна совість: за білою кокардою він не бачив червоного англійського мундира. Лантенак мав тільки одну думку: захопити клапоть побережжя і віддати його Піттові. От чому, дізнавшись, що в Долі немає республіканських військ, він кинувся туди, щоб закріпитися на Дольській горі, а значить і на побережжі.
Місце було обрано добре. Гармати з Дольської гори змели б Френуа, що лежав праворуч, і Сен-Брелад з лівого боку, не підпустили б Канкальську ескадру і очистили б для десанту весь берег від Ра-сюр-Куенон до Сен-Мелуар-дез-Онд.
Щоб здійснити цю вирішальну спробу, Лантенак привів з собою понад шість тисяч чоловік — все, що було найкращого в цих бандах, які він мав у своєму розпорядженні, і всю свою артилерію — десять шістнадцятифунтових кулеврин[114], одну восьмифунтову і одну чотирифунтову полкову гармату. Він думав поставити на Дольській горі сильну батарею, вважаючи, що тисяча пострілів із
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яносто третій рік», після закриття браузера.