Читати книгу - "Аутсайдер"

Алек Пеллі та Гові Ґолд допомогли Марсі підвестися, пильнуючи, щоб не наступити при цьому на труп її чоловіка. Гові мовив:

— Може, і правда, детективе Андерсон, але навколо нього не тулилася б хрінова купа народу. Він би стирчав, як шпала на городі.

Алек просто дивився на Ралфа з якимось скам’янілим презирством. Ралф розвернувся до Юна, але Юн відвів погляд і нахилився до заплаканої блондинки з «Каналу 7», щоб допомогти їй підвестися.

— Ну, ти хоч отримав свою передсмертну заяву, — сказала Марсі й простягнула до Ралфа долоні, червоні від крові чоловіка. — Отримав?

Ралф не відповів, тож вона відвернулася від нього й побачила Білла Семюелза. Він вийшов із будівлі суду і тепер стояв між бейліфами біля вхідних дверей.

— Він сказав, що не вбивав! — закричала вона йому. — Сказав, що не винен! Ми всі це чули, сучий ти сину! Мій чоловік перед смертю сказав, ЩО НЕ ВИНЕН!

Семюелз нічого не відповів, розвернувся і зайшов у будівлю.

Сирени. Сигналізація «камаро». Збуджений гомін людей, які поверталися на місце, де щойно сталася стрілянина. Їм кортіло побачити тіло. Кортіло його сфотографувати, викласти в себе на фейсбуці. Піджак Гові, який адвокат огорнув навколо наручників, щоб приховати їх від преси та камер, тепер лежав на тротуарі, весь у брудних плямах і кривавих патьоках. Ралф підібрав його і накрив обличчя Террі, видобувши тим самим із його дружини жахливе тужне виття. Тоді він пішов до сходів суду, сів й опустив голову між колінами.

Сліди і канталупа

  18 липня — 20 липня

  1

Ралф не розповів Джинні про свої найстрашніші підозри — як прокурор округу Флінт міг таємно сподіватися, що біля суду збереться скипілий праведним гнівом натовп. Тож коли в середу ввечері Білл Семюелз з’явився на ґанку будинку Андерсонів, жінка його впустила. Впустила, та дала зрозуміти, що він їй тут без пуття.

— Він на задвірку, — сказала вона, розвертаючись і прямуючи назад до вітальні, де Алекс Требек пресував учасників вечірнього «Джепарді!» [115] пунктами вікторини. — Ти знаєш дорогу.

Цього вечора Семюелз був одягнений у джинси, кросівки й просту сіру футболку. Він кілька секунд постояв у передпокої, подумав, а тоді пішов за Джинні. Перед телевізором стояли два м’які глибокі крісла, і більш насиджене й просторе наразі пустувало. Білл узяв зі столика між кріслами пульт і приглушив звук. Джинні так само дивилася в телевізор, де учасники торували собі шлях у категорії «Літературні лиходії». Відповідь на екрані була: «Вона зажадала голови Аліси».

— Ну, це просто, — мовив Семюелз. — Червона королева. Як він, Джинні?

— А як ти гадаєш, як він?

— Мені шкода, що все так вийшло.

— Наш син дізнався, що його батька усунули від справ, — сказала вона, не відриваючи погляду від телевізора. — Про це в інтернеті писали. Малий, звісно, дуже засмутився, а ще його засмутив той факт, що улюбленого тренера застрелили на смерть перед окружним судом. Він хоче додому. Я порадила йому перечекати кілька днів і подивитися, чи він не передумає. Не хотіла казати йому правду — що сам батько ще не готовий з ним зустрітись.

— Ралфа не усунули. Він просто в адміністративній відпустці. Оплачуваній. І неодмінній після будь-якого інциденту зі стріляниною.

— Хоч пень об сову, хоч сову об пень.

На екрані виникла наступна відповідь: «Ця медсестра не була ґречна» [116].

— Каже, що та відпустка триватиме аж до півроку. І це якщо він погодиться на обов’язкову психіатричну діаг­ностику.

— А чого б він не погодився?

— Бо думає пуститися діла.

Семюелз потягнувся рукою до маківки, але сьогодні чубчик поводився пристойно, принаймні поки що. Тоді знов опустив руку.

— У такому разі, може, відкриємо спільний бізнес. Цьому місту потрібна добра автомийка.

Джинні навіть не глянула на нього.

— Ти про що?

— Я вирішив не виставлятися на переобрання.

Тоді вона подарувала йому тонку, як лезо, посмішку, яку б навіть її рідна мати не впізнала.

— Збираєшся піти, перш ніж тебе звільнить Джонні К’ю Паблік? [117]

— Якщо тобі цей вислів до вподоби, — відповів Білл.

— До вподоби, — сказала Джинні. — А тепер ідіть на задвірок, містере Поки-Що-Прокурор, і пропонуйте йому спільний бізнес, якщо ваша ласка. Тільки наготуйтесь ухилятися і пригинатися.

  2

Ралф сидів у шезлонгу з пивом у руці й пінопластовим холодильником під рукою. Коли грюкнули сітчасті кухонні двері, він озирнувся, побачив Семюелза й знову зосередив свою увагу на каркасі [118], що височів одразу за парканом.

— Оно, диви, повзик, — сказав він, указуючи на дерево пальцем. — Чорт зна’ скільки вже цього птаха не бачив.

Другого шезлонга не було, і Семюелз опустився на лаву біля довгого столу для пікніків. Він уже сидів там раніше, за щасливіших обставин. Прокурор поглянув на дерево.

— Не бачу.

— Он він, полетів, — сказав Ралф, і якась маленька пташка знялася вгору.

— По-моєму, це горобець.

— Час тобі зір перевірити.

Ралф потягнувся до холодильника й простягнув Семюелзу «Шайнер» [119].

— Джинні каже, ти думаєш піти з поліції.

Ралф стенув плечима.

— Якщо тебе непокоїть психотест, то ти його складеш, і то на відмінно. Бо вчинив так, як мусив учинити.

— Річ не в тому. Навіть не в операторі. Знаєш, що з ним сталося? Коли куля влучила в камеру — ота перша, що я вистрілив, — то осколки полетіли навсібіч. Один потрапив йому в око.

Семюелз це знав, та нічого не відповів і просто сьорбав своє пиво, хоча ненавидів «Шайнер».

— Мабуть, око втратить, — продовжив Ралф. — Лікарі в шпиталі Діна Мак-Ґі, що в Окі-Сіті [120], намагаються його врятувати, але, певно, око він таки втратить. Як гадаєш, одноокий оператор іще зможе знайти собі роботу? Певно, може. Чи нема шансів?

— Ралфе, на момент пострілу в тебе хтось врізався. Послухай, якби цей хлопець не затулив собі обличчя камерою, то, мабуть, був би вже мертвий. Ось тобі позитивний аспект.

— Ага, нахрін усі ці позитивні аспекти. Я телефонував його дружині, щоб вибачитися. Вона сказала: «Ми подамо позов на поліцейське управління Флінт-Сіті на десять мільйонів доларів, а коли виграємо, то візьмемось за вас». І повісила слухавку.

— Не пройде, у жодному разі. Зброя була в Пітерсона, а ти виконував службовий обов’язок.

— А той повелитель об’єктивів — свій.

— Це не одне й те саме. У нього був вибір.

— Ні, Білле, — сказав Ралф, крутнувшись у своєму шезлонгу. — Це була його робота. А то був повзик, чорт забирай.

— Ралфе, вислухай мене, будь ласка. Мейтленд убив Френка Пітерсона. Брат Френка вбив Мейтленда. Більшість вважатиме це справедливим самосудом, та чом би й ні? У цьому штаті тільки нещодавно запанували закон і по­рядок.

— Террі сказав, що нікого не вбивав. Це була