Читати книгу - "Цнотливе кохання, Уляся Смольська"

Його очі темнішають, у них щось глибоке і щире. Він обережно торкається мого чола своїм і затримується так на кілька секунд, ніби хоче вкарбувати цю мить у вічність.

— Я завжди буду поруч, — його обіцянка звучить тихо, але вона гучніша за будь-які клятви.

Він підводиться, повільно випускаючи мою руку, ніби не хоче втратити цей зв’язок навіть на мить.

— Спи, Анастасіє, — додає він, дивлячись на мене востаннє перед тим, як піти.

Я стежу за ним очима, поки двері не зачиняються. Моя рука все ще тремтить, але тепер не від страху, а від тих емоцій, які нарешті знайшли свій вихід.

Заплющую очі, а його слова все ще звучать у моїй голові. «Я завжди буду поруч».

Уперше за довгий час я засинаю з усмішкою на обличчі, відчуваючи себе не чужою в цьому домі, а жінкою, яка нарешті знайшла своє місце поруч із ним.