Читати книгу - "Принц Хаосу"

— Чудова в тебе виходить танцюлька, — сказав він.

Потім Ерік зробив випад, його парирували, він відступив, зробив крок у сторону, копнув Далта в колінну чашечку, промазав, потім дуже вчасно втік, так як Далт спробував завдати йому удар в голову. Теж переключившись на Японію, Ерік угвинтитися до правого боку більш великого суперника — маневр, який я бачив у вправі Кумача, — клинок його підвівся і опустився, коли помах клинка Далта пройшов мимо. Праве передпліччя Далта було вже вологим, я не помічав цього до тих пір, поки Ерік не розвернув зброю — клинок виставлений вперед і вгору, а гарда прикриває суглоби пальців — і не провів кулак в щелепу Далту. Потім він копнув його під коліно, вдарив у ліве плече. Далт спіткнувся і впав. Ерік негайно врізав йому по нирках, ліктю, стегні — останнє лише тому, що знову промазав по коліну — наступив на зброю Далта, хитнувши власним клинком, щоб підвести вістря до серця супротивника.

Я так сподівався, — раптово усвідомив я, — що Далт надере Еріку задницю… не тільки тому, що Далт був на моїй стороні, а Ерік — ні, а через розвеселі часи, які Ерік влаштував моєму татові. Тепер я сумнівався, що в окрузі залишилося дуже багато фахівців по надиранню дуп. І до нещастя, двоє з них стояли по іншу сторону намальованого мною кордону. Еріка міг би заламати Жерар. Бенедикт, Майстер Зброї в Амбері, міг покласти його будь-якою зброєю. А у нас навіть з ті'га на нашій стороні я не бачив великих шансів проти них трьох, з Каїном для більшої переконливості… І якщо б я раптом сказав Еріку, що Далт йому єдинокровний брат, це ні на мить не сповільнило б удар, навіть якщо б Ерік раптом зважився повірити.

Так що я прийняв єдине рішення, яке міг прийняти. Вони, крім усього іншого, були всього лише примарами Амбера. Справжні Жерар і Бенедикт десь знаходилися в даний момент, і їм жодним чином не зашкодить те, що я зроблю з їх двійниками тут. Ерік і Каїн взагалі давно померли; Каїн був героєм-братовбивцею Війни з Лабіринтом і прообразом недавньої статуї, встановленої на Гранд Конкурсі з приводу вбивства, майбутнього пам'ятника майбутньому королю Кашера, який помстився за смерть батька. І Ерік, звичайно, героїчно поліг на схилах Колвіра, уникнувши, таким чином, смерті від руки мого батька. Кривава історія моєї родини прокотилася через мої думки, поки я будив спікарт, знову викликаючи хвилю вогню, що вже вивела з гри двох з моєї пташинно-драконячої рідні.

Рука у мене боліла так, нібито хтось врізав по ній бейсбольною бітою. З спікарта потягнувся джгут диму. Якусь мить четверо моїх прямостоячих дядечків стояли не ворушачись. А п'ятий продовжував лежати навзнак.

Потім — повільно — Ерік підняв зброю. І продовжував її піднімати, поки Бенедикт, Каїн і Жерар витягали свою. Він випростався, як тільки підняв його до обличчя. Решта зробили те ж саме. Це виглядало дивним салютом; погляд Еріка зустрівся з моїм.

— Я знаю тебе, — сказав він.

Потім вони всі завершили жест і стали бліднути, бліднути, перетворюватися в дим, що забрався геть.

Далт стікав кров'ю, у мене боліла рука, і до мене дійшло, що відбувається, як раз в ту мить, коли Люк з хрипом зітхнув і сказав:

— З цим покінчено.

Лінія мого вогню вже вичерпалася, але за ознакою, яку вона залишила, там де стояли мої зниклі родичі, повітря взялося мерехтіти.

— Це Лабіринт, — сказав я Люку, — з'явився на поклик.

Миттю пізніше перед нами поплив Знак Лабіринту.

— Мерлін, — сказав він, — ти занадто багато метушишся.

— Так, у мене тепер вельми насичене життя, — сказав я.

— Скористайся моєю порадою та залиш Двори.

— О так, це було б розсудливим рішенням.

— Але я не розумію твоїх намірів.

— Що тут розуміти?

— Ти викрав леді Корал від агентів Логруса.

— Правильно.

— Але потім ти так само спробував відвести її і від моїх агентів.

— І це правильно.

— Ти повинен зараз зрозуміти, що вона має якимось артефактом, що сприяє рівновазі сил.

— Так.

— Тому вона повинна бути у владі одного з нас. І все ж ти готовий відмовити нам обом.

— Так.

— Чому?

— Про неї-то я і дбаю. У неї є права і почуття. А для вас вона — фішка в грі.

— Вірно. Я розпізнав суть її особистості, і на нещастя, вона годиться для нас обох.

— Тоді я повинен відмовити вам обом. Нічого не зміниться, ніхто з вас її не отримає. І я виводжу її з гри.

— Мерлін, твоя карта — ще більш важлива, ніж її, але ти тільки частина вселенського розкладу, і ти не можеш мені вказувати. Ти це розумієш?

— Я розумію свою цінність для тебе, — сказав я.

— Думаю, ні, — відгукнувся він.

Мене відразу ж зацікавило, наскільки він дійсно сильний у зоні поточних подій. Здавалося очевидним, що з точки зору енергетичних витрат йому довелося відпустити всіх чотирьох примар, щоб потім оприлюднити тут самого себе. Наважуся я не підкоритися йому за допомогою відкритих каналів на спікарті? Я ніколи не пробував доступу до всіх джерел у Відображеннях, які спікарт контролює одночасно. Якщо я це зроблю, і якщо я маю намір дуже сильно противитися, чи зможу я прибрати нас всіх звідси раніше, ніж відреагує Лабіринт? Якщо не зможу, чи зможу пробитися крізь те, що він спорудить, щоб зупинити нас? А якщо у мене це вийде — так чи інакше — куди нам слід робити ноги?

І нарешті, як всі ці діяння позначаться на ставленні Лабіринту до мене?

(… Якщо тебе не пожере щось більше, приходь якось до ночі розповісти мені свою історію.)

От же диявол, вирішив я. Хороший день для розкладки a la carte.

Я відкрив всі канали.

Відчуття було таке, як якщо б я біг підтюпцем в хорошому темпі, а в шести дюймах переді мною несподівано виникла цегляна стіна.

Я відчув, що розмазуюсь по ній і відрубався.

Я лежав на гладкому, холодному камені. В голові і в тілі вирували страшні енергетичні шторми. Я потягнувся до їх джерел і взяв над ними контроль, приглушаючи їх до чогось такого, що не загрожувало знести мені маківку. Потім розплющив одне око, ледве-ледве.

Небо було пронизливо синім. Я побачив пару чобітків, що стоять в декількох футах від мене, носками в іншу сторону. Я впізнав в них чобітки Найди і, злегка повернувши голову, побачив, що саме вона їх і носить.