Читати книгу - "Anarchy in the UKR"

нікого, крім тебе, немає жодних умовностей, жодної моралі, тільки ти і твоя совість, тільки ти і твоє серце, котре б'ється так, як ти йому накажеш, немає жодного соціуму, жодного режиму, жодних комітетів і преси, жодної влади і безвладдя, жодних перешкод і жодної мети — тільки твоя совість, тільки твій член і твоє серце, тільки твій голений череп і твій голос, яким ти будеш говорити все, що тобі захочеться, все, що ти будеш вважати за потрібне. Що підриває сотні й тисячі представників нашого з тобою суспільства, що робить їх несхожими один на одного, не схожих на нас із тобою? Вони самі не усвідомлюють, наскільки близькою й досяжною для них є ця межа, по якій життя переходить у смерть, бо якби йшлося лише про буддизм чи про духовне життя громади, хуй би вони витримали стільки часу в порожньому піонерському таборі, на чаї з макаронами, хуй би вони протрймались на ворожих до них вулицях зі своїми дурацькими барабанами і своїми відстійними молитвами.

Йдеться про той вогонь, який випалює зсередини їхні голені черепи, так само як і черепи й легені тисяч, десятків тисяч інших божевільних,у цьому суспільстві — лузерів, аутсайдерів, банкротів, невдах, членів релігійних сект і радикальних партій, прихильників вуду і східних обрядів, перейнятих ідеями фашизму і реваншизму, закоханих у попзірок фанатів і налаштованих агресивно комп'ютерних маніяків, правих, хронічно хворих, соціально неадаптованих, нацюнально несвідомих, морально нестійких, навіки проклятих.

He йдеться про віру, не йдеться про релігію, не мається на увазі їхній соціальний статус чи їхня психічна неврівноваженість. Йдеться про життя, наповнене цими персонажами, йдеться про здатність пізнавати їх, пізнавати, розуміти і підтримувати, визнаючи за ними безпосередню перевагу в таких питаннях, як чесність, відданість і непродажність. Спробуй згадати все, що було з тобою в твоєму житті, спробуй пригадати всіх, хто траплявся на твоєму шляху, спробуй відтворити всі розмови і розповіді, назви всіх міст і марки всіх автомобілів, мелодії всіх радіостанцій і розкадровку всіх кінофільмів — життя тримається і рухається саме завдяки їхнім неправильним вчинкам, завдяки їхнім непрогнозованим рухам, вони своїми пальцями, зі слідами опіків і татуювань зчищають із грубої затвердлої поверхні життя, ніби зі старої афішної тумби, всі нашарування і все гівно, яким це життя обростає, вони не дають йому кінцево затверднути і відмерти, вони здирають своїми жовтими від тютюну і пороху нігтями стару хвору луску з жирних боків життя, вони б'ють своїми злими кулаками йому по ребрах і нирках, вони кричать йому — давай, рухайся, підіймай свою жирну задницю, навіть не думай про спокій, забудь про безтурботну старість, доки є ми, доки є наша музика, доки є наші серця і наші члени, ми не дамо тобі опухнути в тиші і спокої, ми кожного ранку будемо здирати з тебе всі нашарування, будемо змивати з тебе все гівно, всю коросту, весь бруд і стару масляну фарбу, і хай нас скільки завгодно вважають лузерами, хай із нами бореться комітет по роботі з релігійними громадами, хай ніхто не розуміє нашого відчайдушного камлання — ми все одно будемо переходити вулицю в недозволеному місці, тому що ми, як ніхто інший, знаємо точно й напевно — що на цій вулиці, як і на будь-якій іншій, недозволених місць просто немає!

Я пам'ятаю, як я вперше почув ці записи, мій дядямеломан закинув мені кілька їхніх дисків, таких дисків не мав ніхто із моїх друзів і знайомих, такі диски в тій країні слухали тільки такі божевільні меломани, як мій дядя. Я пам'ятаю той шок, який я відчув, вперше прослухавши ці записи, я не знав, хто такий цей Іггі Поп, але я розумів, що його диски потрапили до мене недаремно. Все моє дитинство укладається в моїй пам'яті в один пронизливий і щемкий літній день, воно нагадує довгий і ніжний секс завдовжки десять років, з того сексу, з тих спогадів я пізнаю запах меблів, запах килимів, запах черешень, запах теплої літньої води, запах бензину і запах розталого пломбіру, я пізнаю яскравий колір одягу, відблиски автомобільного скла, тінь від ран* кової вогкої зелені, від високих холодних дерев, котрі були старші за мене, котрим довелось народитись раніше за мене і, відповідно, померти теж раніше, я пам'ятаю голоси за вікном, пам'ятаю шум автомобільних коліс по теплому піску, пам'ятаю звук, з яким осипалися яблука і злітали з гілок птахи, я пам'ятаю все, я пам ятаю тишу своєі кімнати, літню розмірену тишу, котру ніщо не могло зрушити, така вона була густа і встояна, я добре, дуже добре, до тиску в скронях, до хрускоту пальців, до радісного серцебиття пам'ятаю, як у цій тиші, розколюючи її, мов дерево, рвучи її, як пачку газет, збиваючи ії з ніг, ніби корову на бійні, з'явилась моя музика, я пам'ятаю, як вона не поміщалась у моїй тиші, в моїх спогадах, в розміреності того літнього дня, як вона розвалювала його обриси, билась об його гострі акваріумні стінки, розбивала їх і вода важко вивалювалась назовні, заповнюючи собою все навколо, заповнюючи собою мою пам'ять, вибухала, вирвавшись поза відведені для неї межі, тому що пам'ять не може мати меж, тому ідо твоя музика робить твою біографію, виправляє її, ламає і калічить, тому що в цьому житті немає нічого крім тебе і твого саунду, тому що на цій вулиці, як і на будь-якій іншій, просто немає недозволених місць.

9. Jethro Tull. Locomotive Breath.

П'ятнадцять років тому, на початку дев'яностих, вони стояли перед брамою, за якою життя перетворювалось на свою протилежність. Вони були схожі на апостолів, в косухах і старих кедах, вони вже зранку збирались пити вино на «сквозняку» — на місці якого зараз побудували жлобський ресторан, і я розумів, що брама їхня десь тут і знаходиться, десь поміж Сумською і Дзержинського, зовсім поруч із кгб, що, зрештою, справи не стосується. На відміну від них, я так ні до чого й не наблизився, так жодного разу і не відчув, який він — цей чорний протяг із протилежного боку життя, котрий витягує за собою в солодку безвихідь свіже повітря, тополиний пух і душі депресивних апостолів. Чому мені це не вдалось, думаю я тепер? Можливо, я не надто вірив тому, чому вірили вони, можливо, я просто не міг зважитись і підставити свої долоні під пекучий потік отруйного кисню, яким наважувались дихати вони, який вони вдихали жадібно й