Читати книгу - "Енеїда"

35.

Ляси підпускати — весело, жартівливо заговорювати з ким-небудь, щоб втягти в розмову.

36.

У панаса грати — хто-небудь один із зав'язаними очима ловить інших. Кого піймає, той стає йому на зміну.

37.

Журавель — весільний танець (К.). Можна додати, що це взагалі народний масовий танець-пісня. У танці відтворюється поведінка, пози журавля (як ходить, скубе траву, злітає у повітря тощо). Здебільшого це робить ведучий, соліст-танцюрист. Інші учасники стоять у колі або біжать слідом за ведучим. Вони співають пісню, супроводжуючи текст її відповідними рухами та жестами. На весіллі звичайно водять «журавля» в понеділок, коли несуть снідання молодій. Якщо в селі була церква,, то в цей час мелодію «журавля» міг виконувати на дзвонах паламар. У сцені-жарті Марка Кропивницького «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» пономар, вихваляючись своїм хистом, говорить: «…Спитаю: хто краще мене ударив би в дзвін — чи на «достойно», чи на «многа літа»?.. Та хочби і «журавля». Текст «Журавля», опублікований за життя Івана Котляревського:

Да внадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель!

Такий, такий журавель,

Такий, такий дибле

Конопельки щипле!

А я сьому журавлю, журавлю,

Києм циби переб'ю, переб'ю!

Такий, такий журавель,

Такий, такий дибле,

Конопельки щипле!

(Вестник Европы. — 1829. — № 22. — С, 153).

Дудочка — народний дівочий танець, сольний, зараз відомий під назвою «козачок». У давнину його танцювали під акомпанемент дудки (волинки), звідки й назва. Зараз виконується на різних музикальних інструментах (скрипці, цимбалах, бандурі та ін.), одначе при цьому зберігається характер музичного викладу, притаманний дудці. Текст пісні до танцю:

Ти ж мій дударику,

Ти ж мій сподарику,

Ти ж було селом ідеш,

Ти ж було в дуду граєш,

Ти ж мене забавляєш!

Тепер тебе немає,

Й дуда твоя гуляє,

І пищики запалися,

Бозна кому досталися

(Вестник Европы. — 1829. — № 22. — С. 154).

Дудники інколи ходили від села до села, заробляючи грою на прожиття, як кобзарі або лірники. На таку думку наводять і слова «Ти ж було селом ідеш». Можливо, наведена пісня виникла в той час, коли мандрівні дудники почали відходити в минуле. Дудка лишила помітний слід у фольклорі, топоніміці, антропоніміці, що теж свідчить про її неабияку роль у культурному житті народу.

Хрещик — весняна гра, в котрій одна пара учасників гри ловить другу, яка після подачі сигналу розбігається, уникаючи переслідувачів; також танець-гра, під час якого хлопці й дівчата міняються місцями. Переважно гра дітей і підлітків, причому дівчат. Відомо кілька різновидів гри.

Горюдуб — гра, учасники якої стають парами, а той, хто «горить», стоїть спереду і за сигналом ловить одного із задньої пари, що роз'єднується, перебігаючи наперед.

Джгут — різновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долоні. Скажімо, скільки лишилося після закінчення гри на руках карт у дурня, стільки раз його били джгутом по руці. В «джгута» грали і без карт.

Хлюст — гра в карти. Взагалі хлюстом називається такий момент у грі, коли в одного чи кількох гравців на руках опиниться три карти однієї масті, або три козирі, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший — визначають за старшинством карт, які його утворили. В пари — неясно, яка гра в карти мається на увазі. Може, вдвох, один на один?

Візок — поширена гра в карти, так звані «свої козирі». Назва пішла від того, що тому, хто програв, дістається велика купа карт — «хоч возом вивозь» (див.: К. с. — 1887. — Т. 18. — Кн. 6 — 7. — С. 463 — 471).

Дамки — шашки. Закрита під кінець гри шашками противника, шашка переможеного вважається соромом для нього («Чорт мав порожнього кута»).

36 — 37-ма — «ігрові» строфи. У перших виданнях «Енеїди» кожна строфа складалася з 20 рядків, потім сам Котляревський розбив двадцятирядкові строфи на дві десятирядкові. Тому тісна смислова єдність двох сусідніх строф у «Енеїді» спостерігається часто. Ігри не бенкет, де важко подати наїдки й напої з урахуванням забаганок кожного з присутніх окремо, і не обряд, де теж передбачені обов'язкові для всіх ритуальні дійства. Грають «хто як і в віщо захотів».

Сцени бенкетування троянців у Дідони не раз перегукуються з травестіями «мандрованих дяків» — «Пісня світська» та «Великодна вірша», де фігурують біблійні персонажі, переодягнені в український одяг і наділені рисами українських селян. У «Великодній вірші» — «Давид гуслі підстроїв, козацької як дернув», з присутніх «всяк собі пару прибрав» і всі пішли у танець:

Перше навприсядки брали,

Потім били трепака,

А дівчата забивали

Підківками гоцака.

Як же взяли молодиці

По-своєму бушувать,

Аж погубили спідниці,

Так взяло їх розбирать».

Тут же «парубки в м'яча гуляли, деякії ж у жгута; дівки пісеньки співали; малі ж діти — у кота; хто хотів — навбитки бився» (Історія української літератури: У 8 т. — К., 1967. — Т. 2. — С. 57).

В «ігрових» строфах новаторська риса «Енеїди» порівняно з віршами-травестіями полягає в тому, що з ряду ігор обособлено взятий «панас». Він служить зближенню Енея з Дідоною, рухає сюжет. Пара на довший час, мов прожектором, вихоплена з маси. Індивідуалізації героїв у сучасному розумінні ще немає, але є типи, на розвитку стосунків яких тримається сюжет. У травестіях попередників Котляревського гри чи танцю, взятих з виразною метою характеристики окремих персонажів, вказати не можемо.

39.

Курили — пиячили,бенкетували.

Сподар — шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: «господар» і «государ», «цар». І далі зустрічається в «Енеїді» (III, 1, IV, 127).

40.

Грінку убить — виграти (К.), добре поживитися. Грінка — скибка хліба, помазана зверху чимсь їстівним; або ще — підсмажена на сковорідці з жиром. У переносному значенні — взагалі шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру грінку. Грінка йому упала (Номис. — С. 207).

Мутив, як на селі москаль! — москаль — тут у значенні: солдат царської армії. На Україні до ліквідації козачого військового устрою знали тільки солдат-росіян. Пізніше назва «москаль» перейшла і на солдат-українців, взагалі людей будь-якої національності, коли вони служили в царській армії.

43.

Олімп — гора в північній Греції, на якій, згідно з міфологією, живуть боги. Тут стоять палаци Зевса та інших