Читати книгу - "Із Росії з любов'ю"

Розділ 20

Чорне на рожевому

Бонд роззирнувся. Глянув і на ліжко, але він довго дивився на місяць і його очі були засліплені. Нарешті він перетнув кімнату і ввімкнув лампу під рожевим абажуром біля ліжка. Там під простирадлом лежало довге тіло, а по всій подушці було розсипане каштанове волосся. Натягнуте на обличчя простирадло притримували тільки кінчики пальців. Трохи нижче, немов пагорби під снігом, випиналися перса.

Бонд коротко засміявся і легенько смикнув нічну гостю за волосся. З-під простирадла долинув писк протесту. Бонд сів на край ліжка. Після тривалої паузи край простирадла поволі відгорнувся, і на Бонда поглянуло уважне блакитне око.

— У вас непристойний вигляд. — Тканина приглушувала голос.

— А у вас?! Як ви тут опинились?

— Я спустилася з четвертого поверху. Я тут живу. — У глибокому, задирливому голосі вчувався чужий акцент.

— Згода, я йду до ліжка.

Простирадло хутко спало з обличчя, яке густо зашарілося.

— О ні, не треба!

— Але ж це моє ліжко! До того ж ви самі мене туди запрошуєте. — Бонд спокійно вивчав надзвичайно вродливе обличчя, яке густо заливала краска.

— Це тільки слова. Просто я хотіла повідомити, що я тут.

— Гаразд, мені приємно познайомитися з вами. Мене звуть Джеймс Бонд.

— А мене — Тетяна Романова. — Дівчина розтягувала звук «а». — А друзі називають мене просто Таня.

Вони дивились одне на одного: дівчина — з цікавістю, яка полегшувала мовчанку, Бонд — з холодною підозрою.

— У вас такий самий вигляд, як і на фото. — Тетяна перша порушила мовчанку і знову зашарілася. — Ви б щось надягли, а то ваш костюм виводить мене з рівноваги.

— Ви теж виводите мене з рівноваги. Це називається секс, і, коли лягаєш у ліжко, немає ніякого значення, що там на вас одягнено.

Вона відгорнула простирадло ще трохи і продемонструвала на шиї стрічку з чорного оксамиту завширшки в чверть дюйма.

— Оце?

Бонд глянув у зухвалі блакитні очі, які розширилися, ніби запитуючи, чи досить цієї стрічки, щоб вважатись одягненою. Він відчув, як втрачає контроль над власним тілом.

— Чорт забирай, Таню, де решта ваших речей? Невже ви спускалися в ліфті у такому вигляді?

— О ні, це було б некультурно. Вони під ліжком.

— Гаразд, якщо ви гадаєте, що вийдете з цієї кімнати без того, щоб... Не доказавши фрази, він підвівся й дістав із шафи темно-голубий шовковий коротенький халат, який звичайно носив замість піжами.

— Те, що ви пропонуєте,— некультурно.

— Он воно що! — Бонд не приховував сарказму. Він підійшов до ліжка і присунув упритул до нього стільця. — Добре, я скажу вам дещо культурное. Ви — одна з найвродливіших жінок у світі.

Дівчина знову зашарілась, хоча й дивилася на нього цілком серйозно.

— Ви кажете правду? А я гадаю, що в мене завеликий рот. Я така ж гарна, як і західні дівчата? Одного разу мені сказали, що я схожа на Грету Гарбо. Це правда?

— Ви краща, — відповів Бонд. — У вашому обличчі більше життя. І ваш рот не завеликий, а якраз у міру. Принаймні для мене.

— Що ви маєте на увазі, коли кажете «більше життя»? Бонд подумав, що він не сприймає її як російську шпигунку. Здавалося, вона не виявляє стриманості, властивої цій професії. Ніякої холоднокровності, ніякого розрахунку. Дівчина справляла враження веселої, щирої серцем людини. Він добирав потрібні слова.

— У ваших очах — веселощі і втіха,— непереконливо промовив він.

— Це цікаво. — Тетяна прибрала серйозного вигляду. — В Росії небагато веселощів і втіх. Там про ці речі взагалі ніхто не говорить. Досі мені про це ніхто не казав.

Веселощі? — подумала вона. Після останніх двох місяців? Невже вона ще може мати веселий вигляд? А втім, це правда, світло живе в її серці. А може, вона просто розкута від природи? Або це має відношення до чоловіка, якого вона досі ніколи не бачила? Полегкість, яку він приніс після жахливих роздумів про її тяжкий обов'язок? Усе виявилося набагато простіше, ніж уявлялося. Він легко перетворив усе на забаву з присмаком небезпеки. Бонд виявився страшенно симпатичним і мав дуже чистий вигляд. Чи пробачить він їй цю комедію, коли вони потраплять до Лондона і вона признається, що її підіслали спокусити його? Визначено навіть ніч, коли вона мала це зробити, а також номер кімнати. Схоже, він цим не переймається. Для неї це єдиний шлях потрапити до Англії і виконати завдання СМЕРШу. Веселощі і втіха в її очах? А чом би й ні? Цілком можливо. Бути на самоті з таким чоловіком, а в душі — прекрасне відчуття свободи, коли знаєш, що за це тебе не покарають... Таке справді страшенно збуджує.

— Ви такий симпатичний, як... — почала вона, шукаючи порівняння, яке потішило б його. — Як... американська кінозірка! Його реакція її дуже здивувала.

— Ради всього святого! Це найгірша образа, якої ви можете завдати чоловікові!

Вона поспішила виправити свою помилку. Дивина, та й годі — комплімент не припав йому до душі! Хіба на Заході не хочуть бути схожими на кінозірок?

— Я невдало висловилася,— схаменулась Тетяна. — Я хотіла сказати вам приємне. Насправді ви схожий на мого улюбленого літературного героя з книжки Лєрмонтова. Я вам потім розповім.

Потім? Бонд подумав, що час братися до діла.

— А тепер, Тетяно, слухайте уважно. — Він намагався не дивитись на прекрасне обличчя на подушці і зосередив свій погляд на її підборідді. — Нам треба припинити цю гру й бути серйозними. Що все це означає? Ви справді маєте намір поїхати зі мною до Англії? — Він поглянув їй в обличчя і зробив фатальну помилку.

Вона знову широко й з біса простодушно розплющила очі.

— Так, справді.

— Ох! — Ця відповідь зненацька роззброїла Бонда, і він непевно запитав: — Ви цього певні?

— Так. — І знов погляд її був щирий. Вона припинила флірт.

— І ви не боїтеся?

Він бачив, як на її очі набігла тінь. Та це було не те, що