Читати книгу - "Із Росії з любов'ю"

— Так, я боюся. Але тепер не дуже. Ви мене захищатимете. Я не маю в цьому сумніву.

— Атож, звісно, захищатиму. — Бонд згадав про її родичів у Росії і відразу відкинув цю думку. Що він робить? Намагається відрадити її від переходу? Він вирішив не замислюватись про наслідки її вчинку. — Не бачу підстав для хвилювання. Я про вас піклуватимусь.

І ось постало питання, від якого він досі ухилявся. Бонд відчував дивне замішання. Дівчина аж ніяк не відповідала тому образові, який він намалював у своїй уяві. Питати її про це — отже, все зіпсувати. Але треба було щось робити.

— А як з апаратом?

Враження було таке, ніби він ударив її кулаком в обличчя. В її очах зблиснув біль і сльози. Вона натягла на рот простирадло і глухо заговорила крізь тканину. В її погляді був холод.

— То ось чого ви хочете?!

— Послухайте,— Бонд намагався говорити байдужно. — Цей апарат не має нічого спільного з вами і зі мною. Але мої боси в Лондоні хочуть його дістати. — Забувати про безпеку професіонал не має права, тож він заспокійливо пояснив: — Зрештою, це не так уже й важливо. Про апарат вони знають геть усе і вважають, що це в росіян прекрасний винахід. Єдине, що вони хочуть,— це зразок. Адже ваші люди теж копіюють зарубіжні фотоапарати та інші речі. — Боже, як непереконливо все це звучало!

— Тепер брешете ви. — 3 широко розплющеного блакитного ока викотилася сльоза й поповзла м'якенькою щокою вниз і далі на подушку. Тетяна прикрила очі простирадлом.

Бонд простяг свої руки й спробував покласти їх на руки під простирадлом. Вона люто ухилилася від його дотику.

— Чорт забирай, цей клятий апарат! — нетерпляче вигукнув він. — Бога ради, Таню, ви повинні знати, що я маю зробити своє діло. Як кажуть, хоч так, хоч інак. І ми забудемо про все на світі. У нас є про що поговорити. Нам треба підготуватися до подорожі й таке інше. Звісно, мої боси ждуть апарата, інакше не послали б мене сюди забрати вас із ним.

Тетяна рвучко скинула простирадло на плечі. Вона зрозуміла, що забула про свою роботу. Ох, якби він тільки сказав, що доки вона приходитиме до нього, апарат не матиме для нього значення. Але це надто багато, щоб на таке сподіватися. Він має рацію. Йому треба робити свою роботу. А їй — свою. Вона спокійно поглянула на нього.

— Я принесу його. Я не боюся. Не згадуймо більше про це. А тепер послухайте. — Вона випросталась на подушках. — Нам треба вирушити сьогодні вночі. (Вона добре пам'ятала те, чого її навчили). У нас є лише цей шанс. Сьогодні від шостої вечора у мене нічне чергування. Я буду в кабінеті сама й візьму «Спектр».

Очі в Бонда звузилися. Його мозок запрацював на повну потужність, як тільки він подумав про можливі проблеми: де апарат сховати? Як його вивезти першим же літаком після того, як помітять пропажу? Адже росіяни не зупиняться ні перед чим, щоб повернути дівчину та «Спектр». Перекриють дороги до аеропорту. Підкладуть бомбу в літак. Будь-що.

— Це чудово, Таню,— байдужно промовив він. — Ми сховаємо вас і вилетимо першим же рейсом до Лондона завтра вранці.

— Не будьте таким наївним! — Тетяну попередили, що тут починається найважче місце в її ролі. — Ми сядемо в поїзд. «Східний експрес». Він відходить о дев'ятій вечора. Ви не припускаєте, що я детально все обміркувала? Я не хочу залишатися в Стамбулі жодної зайвої хвилини. На світанку ми будемо вже за кордоном. Вам треба дістати квитки й паспорт. Я їхатиму як ваша дружина. — Вона поглянула на нього, не приховуючи щасливого виразу на своєму вродливому обличчі. — Мені подобається така ідея. їхати в одному з купе, про які я стільки читала! Вони, певне, страшенно комфортабельні. Нагадують манюсінькі будиночки на колесах. Вдень ми розмовлятимемо і читатимемо, а вночі ви стоятимете в коридорі й охоронятимете наш будиночок.

— Я робитиму це, як диявол! — запевнив її Бонд. — Але послухайте, Таню, це ж божевілля. Вони просто мусять перехопити нас десь по дорозі. Поїзд іде до Лондона чотири дні й п'ять ночей. Треба придумати щось інше.

— Нічого я не придумуватиму,— категорично заявила дівчина. — Єдиний транспорт, яким я вибиратимуся звідси, це — поїзд. А як вони знайдуть нас, якщо ви розумний?

О Боже, подумала вона, чого це вони так наполягали на поїзді? Та саме так і було вирішено: поїзд — чудове місце для любощів, запевняли вони. За чотири дні вона мала закохати його в себе. Потім, коли вони прибудуть до Лондона, її життя полегшиться. Він захистить її. А якщо вони полетять літаком, її одразу ж кинуть у Лондоні до в'язниці. Чотири дні — це просто необхідність. А ще її попередили, що в поїзді будуть свої люди, які стежитимуть, щоб вони десь не зійшли. Тож треба бути обережною і підкорятися наказові. О Боже! О Боже! Одначе тепер вона палко бажала цих чотирьох днів разом із Бондом у маленькому будиночку на колесах. Як цікаво! Досі це був її обов'язок — примусити виконувати цей план, але тепер це — пристрасне бажання.

Тетяна втупилася в замислене обличчя Бонда; вона хотіла простягти йому руку, заспокоїти його, запевнити, що це буде невинна конспирация, щоб доставити її в Лондон, що ні йому, ні їй не заподіють ніякої шкоди, адже мета таємного плану зовсім інша.

— Я й досі вважаю, що це — божевілля,— не здавався Бонд, намагаючись уявити собі реакцію М. з цього приводу. — Та, гадаю, можливий і такий варіант. Паспорт я маю, Потрібна лише югославська віза. — Він суворо поглянув на неї. — І не подумайте, що я маю намір узяти вас у вагон, який іде через Болгарію. Бо в такому разі я можу припустити, що ви хочете мене викрасти.

— Атож! —Тетяна захихотіла. —Це саме те, що я хочу зробити.

— Помовчте, Таню. Ми повинні