Читати книгу - "Вона"

кажу, щоб зізнався в своїх почуттях. Адже з власного досвіду знаю, НЕВІДОМО, ЩО ТРАПИТЬСЯ ЗАВТРА. Життя занадто коротке, щоб загубити нагоду ризикнути і відкрити своє серце для кохання, — Марі посміхнулась і поглянула на Тараса, розуміючи як ці слова стосуються її. — Можливо, ви як чоловік, могли б йому щось порадити?

— А якщо він її кохає? Якщо це справжнє кохання?! Хай набереться мужності і зізнається, от і все, — він знову поглянув на Марі, але не промовив ані слова.

— Що ж, так йому і скажу). Вони заслуговують на щастя. Після всього, що їм довелось пережити…

— Ви насправді любите своїх друзів. Вони мають бути щасливі, що мають такого друга як ви).

— Я щаслива, що маю таких друзів… Вже пізно, а завтра ще багато справ. На добраніч, — Марі встала і пішла до дверей.

— Марі…

— Не треба, — Марі озирнулась і поглянула на Тараса. Її усмішка хоч і була зараз така ніжна, але сум в очах дали зрозуміти Тарасу все.

— Не потрібно… — вона знала, що він хотів їй сказати і боялась цього.

— Добраніч.

Чому не може все бути просто? Чому вона постійно шукає зустрічі з Тарасом, усі її думки тепер про нього, але раптом її бажання здійснюється, і вона знову тікає. Чому вона не може розібратись у собі? Чому все так? Вона чудово розуміє, що відчуває до Тараса і сьогодні могла б почути від нього підтвердження його почуттів до неї, а натомість вона просто втекла і тепер, лежачи на ліжку, просто кипіла від гніву на себе.

Розділ 35
Школа

Батьки змушували Марі пити заспокійливі. Але Марі цього не робила, вона просто викидала таблетки. Анна з Андрієм її в цьому підтримували. Снів не було, і поки що для Марі цього було досить, адже вона чудово розуміла, що саме зараз нічого вдіяти не змогла б.

Уже настав час йти до школи. У школі всі прекрасно знали, що за літо їхня трійця бачила аж дві смерті. І тепер на них якось підозріло всі зиркали. Але друзям було все одно. Вони й раніше особливо ні з ким не спілкувались. Тому нині для них це було не таким уже й важливим.

— Марі, ти вже давно не бачила сни. Думаєш, це просто збіг? — Андрій подивився на Марі. Вони сиділи на вулиці. Ніхто не міг почути їхньої розмови.

— Не знаю, я теж про це останнім часом думаю. Може все буде добре?

— Можливо… — Андрій якось невпевнено погодився з подругою.

— Та я теж, правду кажучи, не думаю, що сни зникнуть, просто розумію, що зараз я б нічого не змогла вдіяти, тому добре, що їх немає.

Хоча вже й настала осінь, але ще по — літньому було тепло, і молодь насолоджувалась останніми теплими днями. Вечорами всі ходили гуляти. Одна Марі не могла веселитись. Вона все думала про сни, а саме про їх відсутність. Думка про те, що вона обрана не давала їй спокою, але про те, що це все було просто збігом здається розчаровувало її ще більше. Марі постійно чогось не вистачало. У неї склалось враження, ніби відібрали частину її душі…

Проте проводити час у роздумах довелось не довго. Сталось те, чого ніхто не очікував, уже за декілька днів після початку навчального року. Марі прокинулась надто рано. Проснулася з поганими новинами.

Марі спустилась униз з дуже похмурим виглядом. Побачивши дочку, мати відразу почала засипати її питаннями. Відколи вона відвідала психолога, батьки страшенно нервуються, постійно допитують Марі, як вона спала, як її настрій, як минув день, про що вона думає… І дивляться на неї як на божевільну.

— Доцю, все нормально? Щось погане наснилось? — мама допитливо поглянула на дочку.

Марі підняла очі на матір, але перед нею наче стояла чужа жінка.

— Ні, мамо, усе добре, — зараз Марі понад усе прагнула піти в школу, адже там будуть люди, яким можна довіритись.

У школі Марі все відразу розповіла друзям. Вони мали у вихідні всім класом йти в похід. Неподалік від їхнього містечка був заповідник, і, поки ще було тепло, вони вирішили провести ці дні на природі.

— Це трапиться там.

— Де там, у лісі? — Андрій був дуже стурбований, адже сни повернулись. А це означало одне. Все це правда.

— Так. Я дуже чітко все побачила. Тепер навіть могла рухатись. Це вже була ніч. Усі сиділи біля вогнища. І, раптом, Стас встав і пішов. Ніхто не звернув на це уваги. Але я ніби щось відчувала, я розуміла, що потрібно йти за ним. Я пам’ятаю як біжу за ним, хапаю його за руку. Хочу повернути до класу, а він дивиться на мене, але не бачить, його очі ніби в тумані. Він виривається, і я прокинулась. Я так і не побачила, що його так вабило до лісу. Ми поїдемо до заповіднику лише за два дні. Давайте поки що пориємось в інтернеті, у новинах подивимось, чи ніхто не зникав там останнім часом? І ще… — Марі на мить завагалась. — Батьки забороняють мені спілкуватись з вами.

Марі опустила очі, їй було страшенно соромно і водночас неприємно про це говорити.

— Вони вважають, що через те, що ви підтримуєте мене і вірите мені, я ще більше вірю у все це, — вона й досі не піднімала очі.

— Ей… — Анна торкнулась підборіддя Марі і та підвела очі. — Не хвилюйся за це. Вони звичайно не хочуть щоб, ще хтось у це вірив. Але тобі соромитись немає нічого. Ми з тобою, а батькам про це знати ні до чого), — Анна лагідно посміхнулась Марі.

Але вже за мить друзі похмуро перезирнулись. Знову вони збирались встрягати туди куди їх не просили. А можливо навпаки їхня допомога була дуже потрібна? І це їх лякало ще дужче, адже на них лягала велика