Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

Щодо регламентування діяльності інституцій державної влади КУ передбачає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та відповідно до законів України (ст. 6 КУ).

Що ж торкається регламентування порядку створення та функціонування окремих спеціальних державних органів, то в КУ закріплено, що захист суверенітету та територіальної цілісності держави України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та є справою усього українського народу. Оборона держави та захист її суверенітету, а також територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні сили України (далі — ЗСУ). Забезпечення ж державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються відповідними законами. ЗСУ та інші військові формування, які сформовані в установленому законом порядку, ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або ж використані з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади від виконання передбачених Конституцією функцій чи перешкоджання здійсненню їх діяльності. У зазначений статті закріплено, що держава бере на себе соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17).

Вказані в роботі положення, які взяті нами з редакції Конституції України, торкаються тих прав людини і громадянина, які регламентують взаємовідносини людини з державою під час здійснення органами публічного адміністрування наданих повноважень у життєдіяльності суспільства.

Конституція України як нормативно-правовий акт для всієї правової системи України, зокрема для правоохоронної системи держави, є базовим і таким, що має найвищу юридичну силу.

Закріплені в КУ положення зумовлюють українську державу формувати відповідні механізми впровадження конституційних засад у життєдіяльність суспільства та держави. Для цього держава створює необхідні системні формування, які забезпечують впровадження завдань і функцій держави в процесі реалізації їх в повсякденне життя.

Реалізуючи вказані програмні положення Основного Закону української держави, науковці, практичні працівники, посадовці розробляють і обґрунтовують певні моделі і конструкції, які можуть бути використані під час прийняття відповідних нормативно-правових актів та вироблення механізму їх втілення в життєдіяльність суспільства, держави.

Зазначене повною мірою стосується також правового регулювання суспільних відносин із застосуванням конституційного терміну «правоохоронні органи». Впровадження цього терміна в поточне законодавство передбачає його зв'язок із низкою інших правоохоронних категорій, які взаємопов'язані з вказаним терміном і зумовлюють їх розуміння в сукупності як певного явища правової дійсності, окремі елементи якого можуть бути поза нормативно-правовим регулюванням.

Вказані конституційні положення мають суттєвий вплив на формування процедури реалізації правоохоронної функції держави. Однак як явище правової дійсності правоохоронна функція держави до цього часу термінологічно не зафіксована в нормативно-правових актах.

Згідно з теоретичними розробками, реалізація правоохоронної функції держави неможлива без існування надійної правоохоронної системи, бо саме на неї покладається основний тягар щодо забезпечення прав, свобод та задоволення потреб і законних інтересів особистості і суспільства загалом.

У теорії права та держави існують напрацювання щодо того, що правоохоронні органи як правова категорія розглядаються в тісному взаємозв'язку з правоохоронною системою, що створюється державою для забезпечення реалізації правоохоронної функції держави [4]. Тому шляхом екстраполяції теоретичних розробок правоохоронної функції держави та її правоохоронної системи можна обґрунтувати положення щодо того, які ж державні інституції варто вважати належними до категорії «правоохоронні органи», а також необхідності і доцільності прийняття нормативно-правового акту, в якому було б зафіксовано, кого з державних службовців законодавець може вважати «службовою особою», «посадовою особою», а також «працівником правоохоронного органу».

Й. Горінецький визначає правоохоронну функції сучасної держави як самостійний і пріоритетний напрям державної політики, в процесі реалізації якої за допомогою юридичних засобів здійснюється досягнення певного соціального ефекту щодо захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, права взагалі, основ конституційного ладу, зміцнення законності і правопорядку та є правовою формою досягнення інших цілей суспільства і держави [5, с. 8].

Цю точку зору підтримує І. Сажнєв, який зазначає, що правоохоронна функція — це напрям діяльності держави, що виражає її сутність на певному історичному етапі, яка спрямована на вирішення основних завдань щодо забезпечення охорони конституційного ладу, прав та свобод громадян, законності і правопорядку, всіх врегульованих правом суспільних відносин, і здійснюється у відповідних формах та особливими методами [6, с. 71].

Теоретики права надають таке визначення поняттю правоохоронна система, яка, на їх думку, являє собою сукупність державно-правових утворень і громадських формувань, які за допомогою притаманних їм засобів, способів, методів, а також із дотриманням відповідних гарантій забезпечують захищеність людини і громадянина від різного роду протиправних діянь [7, с. 23].

Згідно з теорією права, до складу правоохоронної системи науковці включать принципи, мету, завдання, функції, об'єкти і суб'єкти правової охорони, охоронні правові приписи, саму правоохоронна діяльність та правоохоронні відносини [4].

Причому науковці зазначають, що «правоохоронна система» — поняття більш ширше за поняття «система правоохоронних органів». На їх думку, правоохоронна система включає три субстанції: а) цілі та об'єкти охорони права; б) суб'єкти правоохорони; в) правоохоронну діяльність [8, с. 225].

З приводу розуміння поняття «правоохоронна система» В. Боняк виокремлює два підходи до її визначення: по-перше, він розглядає її як сукупність правоохоронних органів; по-друге, як складне соціально-правове явище, що структурно включає в себе правоохоронні органи та інші її елементи [9, с. 67]. Розглядаючи перший підхід, варто зауважити, що поняття «правоохоронна система» і «система правоохоронних органів» фактично ототожнюються. Такої ж думки, зокрема, дотримується В. Півненко, який прямо характеризує правоохоронну систему як систему правоохоронних органів, що знаходяться в складі всіх гілок державної влади [10, с. 39-42].

На думку О. Соколенко, правоохоронні органи відображають, перш за все, саме інституціональний аспект правоохоронної системи. Функціонування правоохоронних органів неможливе поза зв'язком з іншими елементами правоохоронної системи, зокрема нормативно-правовим забезпеченням побудови правоохоронних органів і реалізації ними відповідної правоохоронної діяльності.