Читати книгу - "Краще сидіти вдома..."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Усе гаразд? — довідалася істота й розчинилося в темряві, тому що у вузький прохід вплив огидний запах зетагів.
Світлана запалила ліхтар і побачила примар, що озиралися обабіч. Мигцем освітивши похмуре лице Тайфуна, вона підвелася, із задоволенням відчула прохолодність утрамбованої землі й, легенько накульгуючи, рушила вперед.
Коли в підземеллі не пахне мишами — це ненормально! Я принюхувався спеціально: жодної миші на кілометри навколо. Втім, ультунові коти мишами нехтують.
Я трішки випередив інших, щоб подивитися, як там Свєтка після пробіжки, але потім знову пристроївся у хвості й перестав світитися. У темряві зручніше бути чорним. Я ледь не наступав птероду на п’яти: настільки повільно він плівся. Які ніжні все-таки ці птероди, стільки часу минуло, а він дотепер шкутильгає, як хворий. Слабак! Я стрибнув птероду на спину, але дещо не розрахував з обміном енергією, тому що Тайфун у відповідь мимоволі вдарив розрядом. Конвойних розметало в сторони, а мені ледь припалило шерсть на лапах. Геррой! Якби ти це спеціально зробив, а то… У мене он, скажімо, теж зіниця на світло звужується, то й що? Ич, підбадьорився він!
Розділ 16Незабаром Світлані знову довелося ховати ліхтар, тому що прохід вивів їх у наступну освітлену печеру, меншу за першу, але теж із гладкою кам’яною підлогою. Тільки ця підлога не нагадувала крижаний каток, а була усього лише з добре відполірованого граніту.
Світлана боязко торкнулася краєчка кам’яної плити босою ногою, як плавець, що цікавиться температурою води. Нічого, начебто не кусається. Торкнулася сміливіше — знову нічого. Пройшла кілька кроків і зовсім розхоробрилась. Печера невелика, он на тому боці коридор продовжується й… Підлога провалилася. Свєтка не встигла навіть скрикнути. Ойкнув і рвонувся вперед Тайфун, але добряче розгнівані конвоїри втримали його на місці. Головний зетаг завмер, насторожено дивлячись убік утвореного провалу. Від стіни відокремився білястий силует, ковзнув повз завмерлі фігури й зник у ямі.
Свєтка мовчки звивалася в руках закованого в металевий панцир лицаря. Мовчки, тому що одна залізна рука затисла їй рот, друга обхопила грудну клітку так, що дихання майже зупинилося.
— Впізнаю жартівника Орві, — сказав кіт, вистрибуючи воїнові на плече. Одна рука відпустила здобич, щоб скинути Васька з плеча, і Світлані вдалося вдихнути. — Краще не пручатися, — порадив кіт, вивертаючись від стусана металевої ноги. — Він же, дурень залізний, і кістки переламати може.
Рука повернулася на вихідну позицію, але Світлана слухняно завмерла й тому дихала майже без перешкод.
— Ти його не бійся-мня, це лише бездушний болван-м, — кіт квапився і час від часу збивався на нявкаючі звуки. — Бережися зетагів, вони знищать і тебе, і Тайфуна, як тільки доберуться до Могутності!
Світлана хотіла запитати, що треба робити, але не змогла, тільки незрозуміле мукання прорвалося крізь залізну рукавичку.
Кіт немов розчинився в хисткому світлі стін, тому що в яму зіскочив зетаг. Бліде обличчя пожовкло, пальці скорчилися ще більше, клапті одягу затріпотіли на грудях.
— Віддай!
Лицар не ворухнувся, тільки послабив хватку правої рукавички.
— Свєтко! — долетів згори голос Тайфуна. — Я зараз!
«Приб’ють вони його там!» — затурбувалася Світлана й скосила благаючий погляд на опущене забрало шолома. Права рука зісковзнула з її лиця.
— Відпусти, ну, будь ласка, відпусти! — Світлана потерлася щокою об залізо.
Розтиснулася друга рука. Світлана перевела подих й обережно відійшла від металевого воїна…
Загриміло залізо. Довгі руки зетага завдали страшного удару в груди лицаря, залишаючи вм’ятину на обладунках. Воїн захитався, але встояв на ногах. Другий удар був відбитий мечем. Відрубана рука неймовірно зігнулася в повітрі й впала на шолом лицаря, дряпаючи метал пальцями. Воїн здер її, жбурнув на землю, наступив… Зетаг завив звіром, ринувся вперед й… налетів грудьми на вістря меча! Лицар недбало струсив скорчене тіло з меча, випрямився…
Неймовірно довга біла рука, що виникла звідкись зверху, буквально вм’яла забрало всередину шолома, а потім завдала удару ребром долоні. Шолом злетів із плечей лицаря, і під ним виявилася порожнеча. Секунду простояв обезголовлений панцир, а потім з гуркотом звалився на землю. Відскочила до Світланчиних ніг порожня залізна рукавичка.
Світлана ще не вийшла із заціпеніння, коли зверху зістрибнула головна примара. Спокійно переступивши через тіло колеги, вона схилилася над купою металобрухту, у яку перетворився страж підземелля, порився трішки й витяг кинджал з білим руків’ям. Руків’я стемніло.
Головний оглядівся. В одній зі стін він помітив невелике заглиблення з вертикальним прорізом у центрі. Примара ввігнала в щілину лезо кинджала, повернула — і стіна відсунулася. Підкоряючись заклику головного, один за одним у яму зістрибнули два зетаги й не поспішаючи рушили в гостинно розчинені двері схованки… Раптом підлога під ногами захиталася, стіна рвонулася й поповзла на місце! Страшний крик змусив Світлану здригнутися. З того боку билися й дряпали стіну, але недовго, незабаром глухий клекіт заглушив усі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Краще сидіти вдома...», після закриття браузера.