Читати книгу - "Борги нашого життя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Привезли?
— Так, — озвався хтось з переднього сидіння.
— Ну чого, непоганий кабанчик, — підсумував хрипкий голос, очевидно щодо мене.
Чиїсь дужі руки схопили мене за ноги і одним махом висмикнули з машини, добряче хряпнувши об землю підборіддям. Мене таки спробували поставити на ноги. Проте, чи то ноги затерпли, чи загалом було так погано, бо я заточився, і якби мене не підхопили попід руки та не притулили до машини, я б упав. Прийшовши до тями, я отримав змогу роззирнутися навколо. Один з моїх конвоїрів виявився бодігардом, який бив мене в резиденції свого хазяїна. Інший — власник хрипкого голосу — був здоровенний дядько з червоною пикою. Місцина, де ми знаходились, вочевидь була десь за містом — нас оточували сосни, позад яких де-не-де прозирав високий червоний цегляний паркан, очевидно, вся ця територія була огороджена. Десь вдалині між соснами губилася вимощена стежка з фігурними ліхтарями обабіч, що вела до будівлі, яка ледь-ледь вимальовувалася серед дерев.
— Давай, пішов! — заволав мені на вухо бодігард, боляче смикнувши за руку. Він потягнув мене по доріжці у напрямку будівлі. Пройшовши пару кроків, я зашпортався і мало не впав, неслухняні ноги не хотіли тримати, тоді мої конвоїри знов підхопили мене під руки і потягнули по доріжці у напрямку будівлі. З кожним їхнім кроком все виразнішим ставав запах смаженого на вогнищі м’яса, чіткіше чулися веселі голоси. Після чергового повороту з-за дерев нарешті показалася будівля. Це був чималенький дім, а власники веселих голосів — компанія із півтора десятків чоловіків і жінок, які стояли навколо накритого у дворі довгого дерев’яного столу. Збоку на мангалі смажилися шашлики, запах смаженого м’яса густо висів у повітрі. З нашою появою всі присутні обернулися.
— А ось і центральний номер нашої програми, — почув знайомий голос. Я повернув голову і побачив Його на сходах будинку. Цього разу він був в зеленій мисливській куртці.
— Якось він не спортивно виглядає, — засміявся життєрадісний товстун з компанії, маючи на увазі мене.
— А ми дамо йому час відпочити, — усміхнувся Він.
І мене знов підхопили під руки, і завели за будинок, де посадили на лавку, зняли кайданки з рук, поруч поставили тарілку зі смаженим м’ясом та воду. Мої конвоїри відійшли і стали віддалік, про щось жваво перемовляючись. Я не їв, ковтнув лишень води, мене справді мучила спрага. Чисте лісове повітря помалу тверезило голову, я знову зміг поворушити пальцями рук, яких ще зовсім недавно не відчував у наручниках.
— Для чого ви мене сюди привезли? — спитав я своїх конвоїрів.
— Побачиш скоро, — відповів коротко червонопикий.
Я ліг на лавці горілиць і заплющив очі, аби одразу згадати картину недавнього побоїща. Ось битка опускається на голову Грінспена, ось він дивиться на мене скляними очима… Невже він мертвий? Невже мій друг, той, з ким я ще вчора весело жартував, сварився, спілкувався — невже його зараз вже нема? А потім я згадав Тоню. Де вона зараз, що з нею?.. Чи довідається колись про те, що сталося з нами? Чи захоче знати? Я відкрив очі і подивився в небо — воно було сіре, захмарене, ось-ось мався піти дощ, а можливо й сніг, сонця не було й сліду. Господи, як же це все сталося? Як?! Чи все це тільки сон, страшний сон, ось зараз я розплющу очі, і з’ясується, що я спав. Просто спав…
— Вставай — хтось термосив мене за плече.
Я відкрив очі — наді мною схилився червонопикий.
— Вставай! — ще раз гарикнув він мені майже на вухо. — Ти вже дві години тут засмагаєш.
— Дві години?
— Да! Спати він собі надумав. Ану вставай!
Я піднявся. На диво, ті пару годин, що я проспав, пішли мені на користь. В голові майже перестало крутитися, ноги теж вже не були такими ватяними.
— Пішов, — мовив червонопикий, штовхнувши мене в спину.
Коли ми вийшли з-за будівлі, до місця, де ще зовсім недавно засідала весела компанія, побачив, що частування практично завершилося, всі активно готувалися до полювання, багато хто вже тримав гвинтівки, трохи подалі гавкало кілька собак.
— Андрію, як ти почуваєшся? — раптом донісся збоку знайомий голос. Звичайно ж, це був Він. Майже інстинктивно сіпнувся до нього, але одразу ж переді мною виросла фігура бодігарда, водночас отримав у спину сильного стусана від червонопикого.
— О, бачу, що вже нормально, — усміхнувся він, повернувшись до своєї компанії, підняв руку, закликаючи до уваги.
— Товариство! — почав він голосно. — Зараз настає найбільш урочистий момент нашого сьогоднішнього заходу. Ану скажіть мені — що це?!
— Полювання! Полювання!.. — закричала компанія.
— Так, — кивнув він головою. — Настає час полювання. І сьогодні у нас буде справді цікава ціль — тут він показав рукою на мене. — Знайомтесь, людина, що двічі хотіла мене убити. Просто тому, що на його думку я був винний у якихось його особистих проблемах! Що ми робимо з такими людьми?!
— Стріляємо! — в один голос закричали всі.
— Так! — кивнув він головою. — Хоча, — тут він знов обернувся до мене, — ти можеш утекти від нас.
При цьому він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борги нашого життя», після закриття браузера.