Читати книгу - "Зневажаючи закон"

— Якщо й насправді так… то громадою… думаю, тільки гуртом, усіма силами. Тоді Річ Посполита не згине.

— Але коли ж та громада візьметься? — поривчасто вигукнув Полонський. — Коли? Скільки можна приглядатися, адже гине країна!

Щенсний гнівно звів брови.

— Він не приглядається, — відповів жорстоко. — Генерал працює по вісімнадцять годин на добу, без вихідних, без перепочинку. Запропонував на Сеймі скликати Раду національного порозуміння. Він ще чекає. Гадаю, знає, що робить. Зрештою… думаєш, легко прийняти таке рішення? Яка страшенна відповідальність! Перед історією, перед усім народом і навіть цілим світом. Щоб усе це зрозуміти й прийняти рішення, треба саме «по-справжньому вітчизну любити».

Отак вони розмовляли, відчуваючи, що стоять напередодні величних подій, яких поки що не могли осягнути, хоча й усвідомлювали їхню неминучість. А тим часом довкола, в містах і селах, шаліли анархія, страйки, заколоти, злочини. Країну охопив жах.

Джеймс Фішлі, темноволосий англієць, чисто поголений, з пильними карими очима, цілковито позбавлений чуття гумору, відчинив двері готельного номера, в якому мешкав уже два дні, й виразним рухом запросив гостя всередину. Потім увійшов сам.

Казимир Пасовський повісив у передпокої плаща, якусь мить задоволено дивився на себе в дзеркалі, пригладив волосся й, тримаючи в руці чорну сумку, сів у вказане йому крісло. Розмовляли англійською мовою, яку він знав достатньо добре, бо в ділових стосунках це було необхідно.

Фішлі підсунув до нього сигарети, перевірив, чи замкнені двері, ретельно оглянув кімнату, наче шукаючи в ній щось підозріле, що треба негайно знешкодити. Нарешті сів до столу й запитливо втупився в гостя. Пасовський одну по одній виймав із сумки й розкладав на столі найкращі коштовності, привезені зі схованки в Урочищі. Він узяв лише найдорожчі, бо знав, що Фішлі має купу грошей. Крім того, розумів: англієць без особливих труднощів зможе вивезти коштовності з Польщі, маючи дипломатичний паспорт.

— Оце все? — спитав англієць, коли Пасовський затяг на сумці змійку. Той лише посміхнувся й труснув сумкою, показуючи, що вона спорожніла. Фішлі не став відповідати посмішкою. Він стиснув вузенькі губи, вийняв луну й старанно оглядав кожну річ. Казимир Полонський робив так само, коли Оператор чи інший злодій приносили йому здобич, викрадену в магазині чи в чиїйсь квартирі.

Англієць не поспішав. Ішлося про велику суму, коштовності й справді були чудові, але долари — не менш чудові, за них можна купити безліч речей, та й не лише речей. Фішлі не питав, звідки ці персні, намиста, браслети та кольє. Це його не цікавило. Він охоче прийняв би будь-яку версію: ну, скажімо, що Пасовський отримав ці коштовності в спадок від багатих предків.

Найбільш сподобався йому старовинний перстень з двома діамантами й чудовою перлиною в центрі; англієць оцінив витвір італійського митця-ювеліра минулого сторіччя. Але Фішлі мав надто великий досвід, щоб виказати своє захоплення. З кам'яним обличчям він незворушно оглянув усе, що лежало на столі. Потім почав щось підраховувати в записнику, раз у раз позираючи на коштовності, нарешті відклав ручку і оголосив ціну, яку згоден сплатити за колекцію.

Пасовський недовго вагався. Він знав ціну принесеному. Щоправда, англієць давав на тисячу шістсот доларів менше, ніж сподівався сам Пасовський, але сума все одно була дуже великою. Вони також домовились, що Пасовський отримає третину фунтами стерлінгів, а решту — доларами; так наполягав Фішлі.

— Коли ви виїжджаєте? — спитав англієць. Але в голосі його не було справжньої цікавості, просто ввічливе запитання.

— В першій половині грудня, — відповів Полонський. — Спочатку до Відня, потім у Штати. Там мій брат володіє заводом автозапчастин. Ми хочемо працювати разом, отож мені й потрібні гроші, щоб зробити свій внесок.

Жодне з його слів не було правдою. Він мав фальшивий паспорт на ім'я Хайнріха Вернера, громадянина ФРН, і вирішив спочатку на тиждень-два затриматись у Мюнхені, а потім оселитися в Швейцарії. Німецькою він володів добре, трохи знав італійську. Знав також кілька людей, які допоможуть улаштуватись або й відкрити прибутковий заклад. У цьому плані місця для дружини не лишалося, та це його не бентежило. З його красою та вмінням завойовувати людські симпатії, а тепер ще й з добрими грішми, він знайде десяток таких, як Данута.

Для годиться вони ще трохи побалакали про різні банальні справи, після чого Пасовський попрощався. Він ще раз подумки підрахував готівку, отриману від Фішлі, додав те, що мав сховане в Урочищі, і задоволено посміхнувся. Так, рік важкого подвійного життя себе окупив. Щоразу, змінюючи своє обличчя, накладаючи на нього маску Якуба Уража й з огидою входячи до смердючої, запльованої кімнати на Празі, він казав собі: «Потім буде інакше! Треба здобувати гроші, байдуже яким шляхом».

Інколи він лякався, адже все, від початку до кінця, від підробленого паспорта до того барлогу, було величезним ризиком. Будь-якої миті він міг бути демаскований і затриманий міліцією, будь-якої миті якийсь роздратований злодій міг штрикнути його ножем. Саме через те він так цінував атмосферу загальної анархії, масового бойкотування законів, розкладу громадської дисципліни; ця атмосфера сприяла йому. Він знав, що за інших обставин навряд чи протримався б на Празі й тиждень, та й взагалі не зміг би добути це приміщення. Пильний дільничний одразу відкрив би підробку паспорта й усе інше.

Найвірогідніше, думав він, спрямовуючи сірого «опеля» додому, вони доп'ялися б і до його нинішніх документів. Відкрили б, що насправді він зветься Казимир Пасек, а народився не перед війною за кордоном, а сорок п'ятого, на Бжеській вулиці, в будинку номер два. Ще змалку батько навчив його шпурляти каміння в ліхтарі й красти на базарі. Малий Казик спершу навчився красти, а вже потім читати. Батькова школа була дуже важкою та болючою. Коли п'яний батько загинув в автомобільній аварії, син уже був досвідченим злодієм, скупником і шахраєм.

Потім він на досить довгий час зник з варшавської Праги. Саме тоді Казимир навчався іноземних мов, дізнався, як завойовувати людську приязнь, засвоїв манери «порядного товариства». Він уміло розподіляв людей на тих, що могли стати йому в