Читати книгу - "Невидимець (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У Кемпа на обличчі був синець, і воно починало червоніти; губа кривавилася, і говорив він нерозбірливо. Однією рукою він, здавалося, мацає обличчя.
— Рот весь мокрий, — сказав він. А потім скрикнув: — О Боже!
Він різко підвівся, а тоді присів навколішки на землю збоку від невидимої істоти. Почулася штовханина і човгання — з’явились нові роззяви, посиливши тиск натовпу. Люди почали виходити з будинків. Раптом навстіж відчинилися двері «Веселих гравців у крикет». Але говорилося дуже мало.
Кемп заходився щось мацати — його рука, здавалося, ковзає в порожньому повітрі.
— Він не дихає, — сказав він, а потім додав, — я не чую його серця. А бік… ой!
Раптом якась стара, що визирала з-під руки здорованя-землекопа, пронизливо заверещала.
— Подивіться! — крикнула вона, тицяючи зморшкуватим пальцем.
Подивившись туди, куди вона вказала, всі побачили слабкий і прозорий, ніби скляний, контур руки, в якому можна було розрізнити вени, артерії, кістки й нерви, — всі побачили безвольно простерту руку. Просто на очах вона ставала туманною і непрозорою.
— Гей! — скрикнув полісмен. — Тут його ноги показуються!
І отак, повільно, починаючи з рук і ніг і рухаючись до життєво важливої середини тіла, тривала ця дивна переміна. Це було схоже на повільне поширення отрути. Спочатку з’явились маленькі білі нерви, сірий туманний обрис руки, потім скляні кістки й заплутані артерії, потім м’язи та шкіра; спершу це була слабка туманність, а потім усе швидко стало щільним і світлонепроникним. Тепер видно стало розчавлені груди і плечі та тьмяний обрис перекривленого й побитого обличчя.
Коли нарешті натовп розступився і Кемп зміг випростатися, на землі лежало голе, жалюгідне, побите й понівечене тіло парубка років тридцятьох. Волосся і брови були в нього білі… не сиві, як у старого, а білі, як у альбіноса… а очі його були схожі на гранати. Долоні були стиснені, очі широко розплющені, і на обличчі застиг гнів і переляк.
— Затуліть йому обличчя! — вигукнув якийсь чоловік. — Заради Бога, затуліть це обличчя!
Трійцю дітлахів, які проштовхувалися крізь натовп, миттєво схопили й відіслали геть.
Хтось із шинку приніс простирадло, і Невидимця, прикривши, внесли у будинок. І так він лежав на потертому ліжку, в убогій, погано освітленій спальні, оточений натовпом схвильованих неосвічених людей, побитий і поранений, зраджений, не отримавши ні краплі співчуття, — так Грифін, який першим з людей зробився невидимим, Грифін, найобдарованіший фізик, якого світ іще не бачив, катастрофічно завершив свою дивовижну й моторошну діяльність.
ЕпілогТак закінчується історія про дивовижні та зловісні досліди Невидимця. І якщо хочете більше про нього дізнатись, вам слід сходити до маленького готелю поблизу Порт-Стоу і порозмовляти з власником. На вивісці готелю зображено капелюх і черевики, а називається він так само, як і наша історія. Господар — низький гладкий чоловік з циліндричним носом, жорстким як дріт волоссям і незвично рожевим обличчям. Щедро випийте, і він великодушно розповість вам про всі події, що трапилися з ним відтоді, і про те, як чимало юристів намагались позбавити його грошей, котрі у нього знайшли.
— Коли знайшли гроші, але не могли довести, чиї вони, то хай мені грець, — розповість він, — якщо зі мною не носилися, як зі скарбом! Хіба я схожий скарб? А потім якийсь джентльмен давав мені по гінеї за ніч, щоб я розповідав цю історію у мюзик-холі. Давали, скільки скажу, і все за мої слова.
А якщо ви схочете урвати потік його спогадів, ви завжди можете зробити це, запитавши, чи фігурували в історії три записники. Він припустить, що фігурували, і продовжить урочисто пояснювати, що всім здається, ніби вони й зараз у нього. Але, на жаль, у нього їх нема. «Невидимець забрав їх, щоб заховати, коли я утік від нього до Порт-Стоу. Це містер Кемп подав усім ідею, що вони в мене».
А потім він впаде в задумливий стан, крадькома за вами спостерігатиме, нервово метушитиметься зі склянками і нарешті вийде з шинку.
Він старий парубок, і смаки в нього завжди були парубоцькі, й у будинку взагалі нема жінок. Верхній одяг він застібає на ґудзики — так йому належиться за статусом, — але що стосується інтимніших деталей, таких як підтяжки, наприклад, він і досі користується мотузками. Справу свою він веде без особливої підприємливості, зате переймається через її репутацію. Рухається він повільно й любить помізкувати. У містечку він має славу людини кмітливої і ощадливої, а його знанню доріг Південної Англії позаздрив би навіть Кобет[9].
А в неділю вранці, весь рік, кожного недільного ранку, поки його заклад закритий для світу, і щоночі після десятої він іде до своєї вітальні, несучи склянку джину, ледь розбавленого водою, і, поставивши, її на стіл, відчиняє шафу, потім відкриває коробку в тій шафі, висуває шухляду в тій коробці, виймає три томи в коричневих шкіряних шабатурках і урочисто кладе їх на середину столу. Обкладинки потерті від негоди і мають зеленкуваті плями, бо якось вони трохи полежали в канаві, а деякі сторінки начисто розмиті брудною водою. Пожираючи очима записники, хазяїн сідає в крісло, повільно наповнює довгу глиняну люльку. Потім він підсуває один з записників до себе, розгортає і починає вивчати, гортаючи сторінки то вперед, то назад.
Його брови насуплені, а губи важко рухаються.
— Шестикутник, маленька двійка згори, хрестик і якась дурниця. Боже, Боже! Що в нього був за розум!
Розслабившись, він відкидається назад і мружиться від диму в кімнаті, роздивляючись речі, невидимі для інших очей.
— Повно таємниць, — каже він. — Дивовижних таємниць! Колись я їх зрозумію… Боже! Я б діяв інакше, не так, як він; я би просто…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимець (збірка)», після закриття браузера.