Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
вищезазначеного Ернана Рамiро (вiн же Сивий Капiтан), або його
автомобiля пiд назвою "Люцифер", або його спiльникiв, - повинен
негайно пiд страхом суворого покарання повiдомити про це
полiцiю чи жандармерiю, за що одержить винагороду в сумi 25 000
пезет.
Особливо уповноважений
державної полiцiї
Мiгель Хуанес".
Дочитавши до кiнця, Капiтан зiм'яв у руцi оголошення i жбурнув його в куток, а потiм ще й витер носовою хусткою руки, наче вони були забрудненi афiшею. Олесь з нiмим запитанням в очах дивився на нього. Мовчав i Валенто Клаудо, тримаючи в своїх великих, могутнiх руках штурвал.
Нарештi Капiтан заговорив. Кошлатi брови його зiйшлися на перенiссi, нахмурене обличчя стало жорстоким. I хоча вiн намагався говорити стримано, не виказуючи свого обурення, - гiркота й гнiв, великий, наростаючий гнiв вiдчувалися в його словах, гiркота й гнiв, яких не могли приховати нi зовнiшнiй спокiй, нi суворе, металiчне звучання голосу. Олесевi здавалося: ще хвилина - i Сивий Капiтан не витримає цього внутрiшнього напруження, крiзь його звичний панцир стриманостi прорветься знов, як це одного разу вже трапилося, той вибух полум'яної пристрастi, на якi була здатна ця дивна, суперечлива людина.
- Отже, менi оголошено вiйну не на життя, а на смерть, - сказав Ернан Рамiро похмуро. - Державний злочинець, оголошений поза законом, - i кожен, хто схоче, має тепер право вбити мене та ще й одержати нагороду... Що ж, мушу все ж таки вiддати належне державнiй полiцiї та її особливо уповноваженому Мiгелевi Хуанесу. Вони швидко встановили моє справжнє, багатьма забуте iм'я. Все правда - крiм одного. Я нiколи не був державним злочинцем i не пам'ятаю за собою жодного злочину взагалi... якщо не брати до уваги моєї вiдмови працювати на фалангiстський уряд...
- Оце й є ваш головний злочин, Капiтане, - вiдгукнувся Валенто Клаудо. - Вам би простили й забули все, коли б не було цього!
- Так. Ви маєте рацiю, Валенто. Ну що ж, на вiйнi - як на вiйнi, каже старе прислiв'я, - невесело посмiхнувся Сивий Капiтан. - Я вже казав не раз, що не хотiв би шкодити нiкому, крiм справдi винних у злочинах... Проте тепер вибору не лишається. Iдучи до своєї мети, я змушений i захищатися, i одразу довести всiм, що зi мною не можна жартувати. Це допоможе людям обрати потрiбний шлях: або зi мною, або...
Щось вкрай невмолиме, жорстоке виблиснуло в його гнiвно примружених очах.
- Фернандеса все одно нiщо не врятує, вiн сплатить за все своєю головою... так само, як i його поплiчники, - вiв далi Ернан Рамiро. - Вони сплатять ще бiльшою цiною, бо знову женуть на смерть тих, кому доведеться безпосередньо виконувати накази уряду... i гинути при цьому, бо я вже нiкому тепер не даруватиму... Фернандес i його клiка штовхають мене на це. Що ж, вони сплатять i за це теж! Сплатять не самою смертю, а чимсь значно бiльшим!..
Вiн подивився в очi Олесевi - i вiд того суворого погляду юнаковi стало не по собi. Вiн-бо згадав те, про що зовсiм недавно говорив йому Капiтан. I говорив так само впевнено i владно... тiльки тепер було ще й те нове, що Рамiро недвозначно загрожував смертю всiм, хто й далi пiдкорятиметься урядовi. I знову те ж саме "я хочу", "я зроблю"... Так, так, ось Капiтан ще й додає:
- Я змушу зрозумiти кожного, що йти проти мене рiвнозначно самогубству. Змушу вже не словами, а дiлами!
Олесь мимоволi опустив очi. Йому хотiлося зiбратися з думками, але вони розбiгалися. Юнак вiдчував, бачив, як перед ним вiдкриваються якiсь новi риси Сивого Капiтана, невiдомi досi. Чи, може, тi риси народжувалися в Капiтана пiд впливом обставин? Хтозна, хто може вiдповiсти на це...
Ернан Рамiро наче вiдчув, що Олесь розгубився. Його тон раптом змiнився, коли вiн несподiвано спитав:
- Що скажеш, Олесю? Ти маєш час вирiшити. Ти бачиш, що перебування зi мною на "Люциферi" не обiцяє тобi нiчого доброго. Отже, я повторюю своє запитання: чи не бажаєш ти залишити мене? Я можу доставити тебе, скажiмо, кудись на кордон, щоб ти не мав сутичок з полiцiєю... Вiдповiдай!
- Я вже давно вiдповiв вам, - палко вiдгукнувся Олесь. - Доки ви дозволите, я буду тут, з вами!
Рука Сивого Капiтана торкнулася волосся юнака i лагiдно погладила його.
- Добре, Олесю, - вiдповiв вiн. I враз голос його набув знов суворостi i рiшучостi.
- Ви казали, Валенто, що Марта добре знає керiвника пiдпiльної патрiотичної органiзацiї Фредо Вiкторе? - спитав вiн.
- Так, Капiтане. Її батько, Педро Дорiлья, - давнiй друг Фредо Вiкторе.
- Вiн комунiст, цей Вiкторе?
Валенто завагався.
- Можливо, Капiтане... я напевно не знаю, але...
- Гаразд, зараз це не має значення. Олесю, поклич Марту i приходь разом з нею до моєї каюти. Я чекатиму там на вас. Ми поговоримо, поки Валенто лишатиметься за штурвалом. Є важливi справи, що стають тепер невiдкладними. I вiд них залежить багато що i для нашої спiльної мети, i зокрема для батька Марти...
Роздiл десятий
1. АЛЕКСО I МАРТА
Шумнi й галасливi вулицi столицi. Люди поспiшають по тротуарах, переганяють одне одного, невгамовний потiк перехожих ллється по широких проспектах та бульварах, збивається щiльним натовпом на перехрестях, з нетерпiнням чекаючи, доки спиниться рух автомобiлiв i дасть можливiсть перебiгти на другий бiк.
Хiба є тут час спинити погляд на комусь одному? У всiх мало часу, всiх чекають якiсь термiновi справи, кожному немає дiла до iншого. Хiба здивує тут перехожого залита золотом форма гоноровитого офiцера iберiйської фалангiстської армiї? Хоч би як високо вiн пiдносив голову у пишному кашкетi, хоч би як пiдкручував вуса та гордо тримав срiбний ефес шаблi, все це не цiкавить нiкого, нiхто не звертає на нього уваги. Для гордовитого офiцера тiльки й лишається насолоди, що оглянути себе з нiг до голови у великiй дзеркальнiй вiтринi розкiшного магазину, пiдкрутити ще раз вуса та грiзно подивитися на кiлькох солдатiв, що скромно проходять краєм тротуару. Чи досить поштиво вони повертають, наче по командi, до нього голови, чи бездоганно чiтко пiдкидають, наче механiчнi ляльки, вимуштруванi руки до кашкетiв?..
Раптом офiцер не стримав задоволеної посмiшки. Назустрiч йому йшло
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко», після закриття браузера.