BooksUkraine.com » Фентезі » Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

153
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Варта у Грі" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 60
Перейти на сторінку:
такі плани треба заздалегідь попереджати!

— Та це був спонтанний план. А тепер ось я тебе попереджаю, — відказала дівчина, краєм ока слідкуючи за тим, як Златан наливає зілля в склянку. Заздалегідь попереджати про плани — хах. Передайте це чехові...

— Треба ще вчорашню перемогу відзначити.

— Відзначимо, як тільки вся ця катавасія закінчиться...— втомлено відказала Варта. — Загалом, ти зрозумів. Здійми стільки шуму, скільки вийде. Хай маги натхненно шукають точку на Підзамчі, алхіміки мозолять очі світлякам на Сихові, а відьми — в центрі. Спробуйте палитися настільки явно, наскільки це ще виглядає достовірним.

— І жертва в нас, звичайно, є.

— Правильно мислиш.

— І це не ти.

— Так... Я думаю, після вчорашнього, навіть якщо прийти до Люцема й заявити, що я жертва, то він не повірить.

— Ну, це не важко перевірити. Але гаразд. Тільки тоді скажи мені, що сама робитимеш? — голос голови темних завжди звучав так, наче він знущався, але Варта за роки знайомства вже навчилася вловлювати в ньому справжню стурбованість.

— Я буду вдавати, що мене не існує. І не влазити в проблеми.

— Чудовий план. Давай пришлю тобі когось в охорону. Ти де зараз?

Варта окинула поглядом ліпнину на стелі. «У найкрутішому готелі, в самому центрі міста, вдаю, що я героїня голлівудських гостросюжетних фільмів», — посміхнулася вона сама до себе, але вголос заперечила:

— Не треба. Нічого не треба, Таю. Тільки до біса шуму, щоби збити їх з пантелику.

— З шумом розберуся. Ще?

— Ще — нікому нічого.

— Ясна річ. Тримайся, Варт.

— Дякую. Буду.

Чаклунка усміхнулась і поклала слухавку.

— Довго ще? — Златан з осудом зиркнув на неї, відриваючись від екрану телефону.

— Ми не поспішаємо, — Варта визирнула у вікно, де млів спекотний полудень. — Ні краплі не поспішаємо.

Сигнали автівок, які стовбичили в корках, звучали, як тривожні сирени.

— Справа не в часі, — огризнувся чех. — Ти багатьом ще збираєшся повідомити, хто сьогоднішня жертва?

— Тайфун не скаже нікому.

— А якщо його перестріне Люцем і виб’є всю правду?

— Люцема відсторонили на два тури.

— Тайфун не жертва. Його можна хоч закатувати — і судді й пальцем не поворухнуть, — Златан роздратовано клацнув язиком і кинув телефон на диван. — Потім не кажи, що я не попереджав.

— Слухай! Ти, може, й онучок судді та знаєш усякі модні штуки, але і я не остання чаклунка. Хочеш, щоб усе пройшло гладко — треба відвернути увагу від нас з тобою. І я саме займаюся організацією цього всього. Чи думаєш, що після вчорашнього хтось з нас заробив собі більше очків прихильності у світляних? Та на нас нападуть, навіть якщо випадково зустрінуть посеред вулиці! І Тай займається тим, щоби шанси на цю зустріч були якомога меншими.

— Хочеш обдурити ворога — почни з друга. А краще з обох, — заперечив маг. — Та й світляки не зовсім дурні, щоби сліпо за вашими бігати.

— Якщо примусити їх повірити, що темним достеменно відома точка, то побіжать, ще й як... — Варта сіпнула медальйон на шиї. — У них же програш на носі. Ми ведемо в рахунку. Ми зможемо.

— Не нервуйся так, — перебив її Златан. — Усе буде добре.

— Слухай, тільки не треба зараз гратися в турботу, — Варта примусила себе відчепити руки від медальйона і схрестила їх на грудях.

— Я думав, що ти достатньо прониклива, щоб відрізнити справжню турботу від награної, — відказав чех краплю ображено. — Я може й «онучок судді», як ти сказала, але ж не зовсім колода.

Чех важко зітхнув і розтріпав і без того неслухняні кучері.

— Коротше, слухай, якщо ми вже в одному човні дісталися так далеко, тобі варто знати: я брехло. Хай тебе це заспокоїть. Мені з самого початку були відомі імена ще деяких жертв. Але я одразу обрав тебе.

— Бо я до біса сильна... — зіронізувала чаклунка.

— ...і дуже нехороша темна, — закінчив за неї Златан. — І тому теж. Але ти мені направду сподобалась. Я вирішив, що це вийде цікава співпраця. Місцями складна, але ефективна точно. І не помилився. Тому все буде гаразд.

— Думаю, щось таке ти казав і Люсент, коли вона довкола тебе звивалася, — підколола Варта.

— Безперечно, — Златан тріпнув кучерями. — Тільки згадай також, що її я вирубив та видав себе старому, скориставшись суддівськими вміннями — і зробив усе це, щоби світлячка забула про твою роль У Грі. О, а ще коли напали на відьму... Стій, — Златан раптом осміхнувся. — Звучить, наче я виправдовуюсь і намагаюся довести, ніби насправді допомагаю. Так собі завдання. Давай зупинимось на тому, з чого Почали: не хвилюйся. Усе буде добре.

— Ще скажи щось на кшталт: «Я з тобою», — саркастично відповіла Варта.

— Я з тобою, — темні очі чеха подивилися на неї прямо.

Дівчина очікувала, що Златан додасть ще якийсь жарт. Що бодай усміхнеться. Чи відведе погляд. Але він просто стояв і дивився. Пауза затягувалась.

— Тоді навчи мене використовувати щити, — відказала чаклунка, щоби відволіктися чимось. — Часу все одно прірва.

— Ти думаєш, що напівміфічні знання правлячої верхівки можна освоїти за кілька годин? — хмикнув Златан і остаточно розвіяв попередню ауру. — Чи ти у нас особливо обдарована?

— Сам щойно сказав, що я крута. Та й це не таємничі знання суддів. Адже ти використовував щити часто, і дід тебе не спалив ні разу. Тож давай, — Варта стиснула кулаки. — Я хочу ще якийсь козир.

— У тебе не вийде, — зітхнув хлопець. — Це надто великий обсяг роботи.

— Тоді матимеш причину постібатися, — чаклунка вирішила, що кращої нагоди все одно вже не буде.

До заходу сонця залишалося ще сім годин.

***

— Так, мам. Завтра прийду... Так. Усе під контролем.

Варта відклала телефон і важко видихнула. Руки тремтіли після експериментів зі щитами. Учитель зі Златана був такий собі, а от балакучий коментатор усіх її провалів — чудовий. Дівчина була певна, що чех здатен змусити й самого голову Конгломерату засумніватися у власних уміннях.

— Вони за тебе так хвилюються, — кинув хлопець, коли вона закінчила розмову. — Мовби не знають, що ти здатна заткнути за пояс будь-якого недоброзичливця.

— Хвилюватися

1 ... 46 47 48 ... 60
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"