BooksUkraine.com » Еротика » Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

158
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пам'ятаю тебе" автора Олена Арматіна. Жанр книги: Еротика / Еротичне фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 100
Перейти на сторінку:
31

Раптово зніяковівши від того, що підглядає за ним, Тасся випалила перше, що спало їй на думку:

- Стійте на місці, я озброєна.

Вона й сама зрозуміла, що більш ідіотської фрази неможливо було й вигадати. Від того розуміння ще й зашарілася. Дівчина відчула,  як полум’я сорому опалює  її обличчя,  шию, груди. Навіть кінчики пальців засвербіли. Добре,  що навкруги стоїть глибока ніч,  й у темряві він  не помітить її  ніяковості. Тасся задерла вгору носика,  і як мога вище.

Чоловік дивно так хмикнув, його темні брови запитливо підвелися.

- Справді? - спитав він, і пильно подивився на сором’язливу,  але таку хоробру дівчинку.

Тассю вразили дві речі одночасно. Перше - те, що його пронизливі очі - це саме ті очі, які їй снилися, але цього разу вони мали зовсім незвичайний колір - колір бурштину, що наче світиться зсередини. А серед бурштинових  спалахів клубочиться темрява. І друге - його глибокий, низький, багатий на відтінки голос. Від цього поєднання вона раптом відчула дивне тепло десь в області спини. Зніяковівши від своїх думок, Тасся спробувала щільніше закутатись у плед, який уже встиг сповзти з її плечей. Цей рух несподівано викликав у чоловіка  усмішку - чарівну білозубу усмішку, яка мимоволі з'явилася на його губах. Раптом він ступив до неї і взяв її руку.

Дівчина й злякатися не встигла,  як чоловік з’явився поруч.

- Не хвилюйся. Я тебе ніколи не скривджу, - сказав він голосом, у якому й цього разу звучало ледве вловиме здивування. - Які в тебе ніжні і тонкі пальчики.

Аркх, а це був саме він, пильно вдивлявся в дивний вогонь, що йшов з їх з’єднаних пальців. Серед яскравих  синіх,  наче спалах  блискавки, вогнених  пелюсток яскраво мерехтіли червоні іскри. Це дійсно був вогонь. Той самий,  заради якого ельфи його світу були готові   знести гори або висушити моря.  Той вогонь,  що гріє серце, але зовсім не обпалює з'єднані руки.

Дівчинка злякано спробувала вирвати свою руку - але долоні ельфа тримали її міцно, і водночас дуже ніжно. Вона підняла очі на чоловіка - секунда, друга - і несміливо усміхнулася йому.

-Скільки тобі років? – запитав чоловік.

Він розумів,  що перед ним ще зовсім дитина. Юна,  чарівна,  але все ж таки ще зовсім дівча.

Дівчина підняла очі догори,  пильно вдивилася в зорі й поважно,  ледь стримуючи посмішку відповіла:

-Вже години три,  як п’ятнадцять.

Вона побачила, що в його очах теж заграв сміх, і раптом її нервозність і напруженість кудись зникли. Не було страху, а було лише відчуття, що вони вже давно знайомі.

- Мене звуть Тасся, - дивлячись у дивні очі,що вже знову змінили колір, прошепотіла дівчинка.

- Аркх, - пролунала коротка відповідь.

– І що ж це відбувається? - Осміліла дівчинка поставила її питання, що так хвилювало її.

Аркх недовірливо дивився на маленьку і сміливу дівчину… та ні, дівчинку – і майже всі пазли картинки склалися у його голові. Не доставало лишень декількох  картинок.  Схоже, що ця родина переховується. Від чого чи, вірніше, від кого він з'ясує пізніше. І найімовірніше, що дівчинка взагалі нічого не знає про обряд з'єднання. Про той великий жарт Великої Долі, що з'єднує цим обрядом, чи точніше сказати, найнесподіванішими і неймовірними шлюбними путами ельфів у нашому магічному світі. Але йому, схоже, Доля послала якесь надто ласе - гарне й ніжне, сміливе і безрозсудне, хоч і дуже юне створіння. Але цей недолік з віком точно пройде, подумав Аркх і загадково так посміхнувся.

- Ми з тобою пов'язані вогнем. Навіки. - Показав він поглядом на сяючі руки.

Вони сяяли все таким же незгасаючим полум'ям, в якому палахкотіли блискучі сині і фіолетові блискавки.

-Не згасає. Значить, помилки немає, - подумки зрадів цьому факту Аркх.

- Ну, ось іще, - кокетливо замуркотіла Тасся. - Ми з Вами бачимося вперше. А вогонь. Ви мені не повірите, - як змовниця зашепотіла Тасся, - але я думаю, що я маг. І певно, це я обпалила вас випадково…. Ну, коли злякалася… Ну, трохи налякалася… Просто крапельку. - Аркх дивився на Тассю таким поглядом, і ледве стримувався, щоб не зареготати.

-Вона не знає? Вона вважає себе лише магом? Та про що думає її рід? - просто шокований заявою дівчинки, не звертаючи уваги на щебет своєї Сполученої, Аркх вже прораховував свої подальші дії.

– Приношу свої вибачення. Я, здається, відволікся.-  Він глузливо вклонився, в куточках його рота, як і раніше, грала посмішка.

-Давай,  я трішечки тобі розповім про це полум’я, - тихо,  таким же тоном, як і Тасся, промовив ельф. Він обережно,  намагаючись не злякати дівчину,  підніс її долоні до своїх губ та поцілував її пальчики. Полум’я спалахнуло ще яскравіше,  продемонструвавши чоловікові палкий рум’янець на щоках Тассі.

- Так створений чарівний світ,  що Доля з’єднує  ельфів й деяких  інших  істот вогнем. З'єднання буває різним. Тобто різної сили. Узи, пов'язані жовтим вогнем без підживлення ніжними почуттями, розпадаються через п'ять років самі собою. А ось блакитні вузи – це вже щось. Такі узи можна розірвати лише смертю одного з ельфів. Такий союз буде благословенний Долею.  Ти ж  розумієш мене,  Тасся? Я дуже сумніваюся,  що ти  - звичайнісінький маг. Хтось з  твоїх  батьків повинен був обдарувати тебе справжньою  дельфійською  кров’ю. Без  неї  не було цього, -  він підніс ще зчеплені  долоні так,  щоб дівчина краще роздивилася полум’я,  що єднало їх.

- Ви хочете сказати,  що я  - ельф? Чому ж матуся приховувала це від мене.

Чоловік знизав плечима. Йому дуже хотілося пригорнути до себе чарівну дівчинку,  але кожен свій порив він гальмував,  проговорюючи в голові: «Занадто молода. Вона ще дитина».

-Це не може бути помилкою? Можливо я якось причарувала вас? Ви ж розумієте,  що я не навмисне. В мене був такий тяжкий день. Навіть,  здається,  головою трішки стукнулася.

Цього разу Аркх  не стримався і розреготався. Його густий сміх пролетів над  нічним садом, здійнявши у вирій стайку нічних  метеликів. Ні,  ви чули?  ВОНА його причарувала. Хоча,  деяка доля правди в цих  наївних  словах  була. З кожною миттю,  з  кожним поштовхом серця вона, дійсно,  зачаровувала його.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 46 47 48 ... 100
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"