Читати книгу - "Сфера"

— Мені пора, — сказала вона.

— Так? Чому так скоро? — проговорив він.

— Уже по першій, пора спати.

— Добре, — мовив він тоном, що зовсім їй не сподобався. Здавалося, він так само, як і Мей, хоче, щоб вона пішла.

Підвівся й узяв телефон, що стояв на шафі камерою до них.

— Ти знімав? — пожартувала вона.

— Можливо, — відповів він, і з його голосу можна було здогадатися, що таки знімав.

— Зажди. Ти серйозно?

Мей простягнула руку за телефоном.

— Не займай, — сказав він. — Моє. — І запхав телефон у кишеню.

— Твоє? Те, що ми робили разом, твоє?

— Таке само моє, як і твоє. Але це я кінчив. А тобі що до цього? Ти ж не роздягалася.

— Френсіс. Ну, ти даєш. Зітри. Негайно.

— «Зітри», кажеш? — запитав він жартівливо, але на увазі однозначно мав: «У "Сфері" ми нічого не стираємо». — Хочу подивитися.

— Але тоді всі побачать.

— Я нікому не хвалитимусь.

— Френсіс. Будь ласка.

— Та що ти, Мей. Не розумієш, наскільки це для мене важливо. Я не якийсь там самець. Зі мною дуже рідко таке стається. Хіба не можу щось залишити на згадку?

— Викинь із голови, — сказала Енні.

Вони сиділи у Великій Залі «Просвітництва». Справжня подія: виступатиме Стентон, а також мав бути почесний гість.

— Але не виходить, — поскаржилася Мей. Весь тиждень від тієї зустрічі з Френсісом не могла ні на чому зосередитися. Відео ніхто не бачив, але оскільки воно було в телефоні Френсіса, то воно також у хмарі «Сфери», доступне всім. Найбільше Мей розчарувалася сама у собі. Дозволила одній і тій же людині вчинити отак із нею двічі.

— Не проси мене стерти, — мовила Енні, махаючи рукою кільком поважним сфероїдам, членам Бригади 40.

— Благаю, зітри.

— Але ж ти знаєш, що я не можу. Ми нічого не стираємо, Мей. Бейлі розкудкудакається. Він плакатиме. Варто комусь лише обмовитися про стирання якоїсь інформації, він розцінює це як особисту образу. Каже, це все одно, що вбити дитя. І ти це знаєш.

— Але те дитя дрочить чужий прутень. Нащо таке дитя? Треба стерти таке дитя.

— Ніхто не побачить. І ти це добре знаєш. Дев’яносто дев’ять відсотків умісту хмари ніхто ніколи не переглядає. Хоча б один перегляд, і ми знову про це поговоримо. Домовилися? — Енні поклала свою долоню на руку Мей. — А тепер будьмо уважні, слухаймо і дивімося. Навіть не уявляєш, як рідко виступає тут Стентон. Це має бути щось серйозне, пов’язане з владою. Він таке любить.

— Знаєш, про що йтиме мова?

— Здогадуюся.

На сцену вийшов Стентон без жодного вступу. Зала заплескала, але якось інакше, ніж коли плескала Бейлі. Бейлі — їхній талановитий дядечко, який урятував життя кожному з них особисто. Стентон — їхній начальник, щодо якого вони мають діяти професійно, зокрема й аплодувати. У бездоганному чорному костюмі, без краватки, він вийшов на середину сцени і, не привітавшись, почав.

— Як всі ви знаєте, — сказав він, — прозорість — це те, що ми найбільше відстоюємо у «Сфері». Нас надихає така людина, як Стюарт — чоловік, який розчахнув перед нами своє життя задля примноження колективних знань. Уже п’ять років він знімає, записує кожну мить свого шляху і став надзвичайно цінним надбанням «Сфери», а невдовзі, я в цьому не сумніваюся, всього людства. Стюарте?

Стентон вдивлявся у залу, шукаючи Стюарта, Прозору Людину, яка підвелася з чимсь схожим на лінзу об’єктива на шиї. Був лисий, років під шістдесят, трохи сутулився, немовби під вагою того предмета, що притискався до його грудей. Аудиторія привітала теплими оплесками, і він знову сів.

— Тимчасом, — вів далі Стентон, — є інша ділянка громадського життя, у якій ми прагнемо і очікуємо прозорості. Я про демократію. Нам пощастило народитися і вирости за демократії, але вона весь час удосконалюється. Коли я був малий, то громадяни, наприклад, задля боротьби із закулісними політичними оборудками наполягали на відкритішому законодавстві. Вимагали, щоб закони передбачали доступ людей до зборів, ведення протоколів, давали змогу відвідувати всілякі громадські слухання і робити запити на отримання документів. І все одно, хоч стільки вже років діє демократія нашого зразка, а обрані лідери щораз опиняються в центрі якогось скандалу, пов’язаного з їхніми неналежними діями. З чимсь потаємним, прихованим, незаконним, вчиненим супроти волі і не на користь республіки. Тому не дивно, що рівень суспільної довіри до Конгресу лише одинадцять відсотків.

Залою прокотилася хвиля ремствування. Стентон скористався нею:

— Фактично Конгресові довіряє тільки одинадцять відсотків громадян! І як ви знаєте, днями стало відомо про участь однієї сенаторки у надто вже непринадній справі.

Натовп заґелґотів, запирскав, захихотів.

Мей нахилилася до Енні.

— Зачекай, яка сенаторка?

— Вільямсон. Хіба ти не чула? Там було за що пов’язати. Перебуває під слідством — півдесятка обвинувачень, усі види порушення етики. На її комп’ютері знайшли сотні диких пошукових запитів, завантажень — там таке, що мурашки по шкірі.

Мимохіть Мей подумала про Френсіса. А тоді знову перевела увагу на Стентона.

— Навіть якщо ваша робота полягає в тому, щоб кидати людські фекалії на голови літніх громадян, — провадив він далі, — то рівень схвалення такої діяльності все одно буде вищий, ніж одинадцять відсотків. То що тут можна вдіяти? Як відновити народну довіру до законно обраних лідерів? Радий вам представити жінку, яка дуже серйозно переймається такими питаннями і намагається їх залагодити. Вітайте Олівію Сантос, представницю Чотирнадцятого округу.

З-за лаштунків, привітно махаючи руками над головою, вийшла опасиста жінка років п’ятдесяти, у червоному костюмі та жовтому квітчастому шарфі. Ріденькі ввічливі оплески свідчили про те, що мало хто з присутніх у Великій залі знав, хто вона така.

Жінка зупинилася біля Стентона, він міцно її обійняв і продовжив:

— Для тих, кому треба освіжити в пам’яті цивільне право, нагадаю, що конгресвумен Сантос представляє наш виборчий округ. Нічого страшного, якщо ви її не знали. Тепер знаєте. — Звернувся до Сантос. — Як ваші справи?

— Чудово, Томе, просто чудово. Рада, що я тут, із вами.

Стентон привітно усміхнувся до неї і знову повернувся до зали:

— Конгресвумен Сантос зараз оголосить нам про надзвичайно важливий поворот у політиці уряду. І це стане кроком на шляху до цілковитої прозорості, якої всі ми домагаємося від наших законно обраних лідерів іще з часу зародження представницької демократії. Просимо, пані.

Стентон відступив крок назад і сів позаду Сантос на високий стільчик. Зчепивши руки за спиною, жінка підійшла ближче до краю сцени, очима окинула залу.

— Абсолютно правильно, Томе. Я так само занепокоєна, як і ви, щодо обізнаності громадян із діяльністю й життям їхніх законно обраних лідерів. Адже це ваше право, хіба ні? Ваше право знати, як вони живуть.