Читати книгу - "Сфера"

Із ким бачаться. Із ким спілкуються. На що тратять грошики платників податків. Досі їхня підзвітність була довільна. Сенатори та офіційні представники, мери та члени муніципальних рад лишень час од часу публікували свої плани дій та дозволяли громадянам різнорівневий доступ до всіляких документів. Але нам цікаво знати: навіщо вони зустрічається з колишніми сенаторами, а нині лобістами? І звідки у конгресмена взялися оті сто п’ятдесят тисяч доларів, що ФБР знайшло у його холодильнику? А з якого це дива інший сенатор бігає на побачення з кількома жінками, поки його дружина проходить курс хіміотерапії від раку? Я веду до того, що всі ці неподобства за участі офіційних представників, які отримують платню від вас, громадян, є не лише плачевні, не лише непристойні, але й цілком неприйнятні.

Дехто з присутніх заплескав у долоні. Сантос усміхнулася, кивнула головою і продовжила:

— Усі ми хочемо й очікуємо прозорості від наших законно обраних лідерів, але досі не існувало технології, з якою можна цього домогтися. Тепер вона є. На прикладі Стюарта ми бачимо, як легко всьому світові показати те, що ви бачите, а також дати почути все те, що ви чуєте і що ви кажете. Дякую, Стюарте, за вашу відвагу.

Знову зала заплескала Стюартові, вже жвавіше, дехто, видно, здогадувався, про що говоритиме Сантос.

— Отже, я маю намір услід за Стюартом піти шляхом гласності. І на тому шляху маю намір показати, якою може і повинна бути демократія: абсолютно відкрита і цілком прозора. Починаючи від сьогодні, я носитиму такий же об’єктив, як у Стюарта. Всі мої збори, кожен мій рух, кожне моє слово стануть надбанням громадськості і світу.

Стентон зсунувся зі стільця і покрокував до Сантос, дорогою оглядаючи сфероїдів.

— А тепер поаплодуймо членові конгресу пані Сантос.

Та оплески вже лунали. А також вигуки схвалення й підбадьорливі посвисти — Сантос аж сяяла. Поки зала шуміла, з-за лаштунків вигулькнув технік і повісив на шию Сантос таке собі намисто — дещо меншу камеру, ніж ту, що тягав на шиї Стюарт. Сантос піднесла об’єктив до губ і поцілувала. Публіка шаленіла. За хвилю Стентон підніс руки, і юрба притихла. Обернувся до Сантос.

— Отже, ви стверджуєте, що всі ваші розмови, всі збори, всі ваші дії впродовж дня будуть у прямому ефірі?

— Так. Усе це ви зможете побачити на моїй сферичній сторінці. Кожну мить, до самісінького сну.

Публіка знову зааплодувала, Стентон зачекав, а потім ще раз попрохав тиші.

— А що як ті, з ким ви зустрічатиметеся, не погодяться на пряму трансляцію?

— Тоді вони зі мною не зустрінуться, — сказала жінка. — Ви або прозорий, або ні. Або підзвітний, або ні. І що б це хтось збирався мені сказати таке, чого не може почути широка громадськість? Якої це частини моєї представницької функції не повинні знати люди, яких я представляю?

Оплески її геть заглушили.

— А й справді, — погодився Стентон.

— Дякую! Дякую! — казала Сантос, кланялася й молитовно складала долоні. Оплески тривали і тривали. Нарешті Стентон жестом знову закликав до тиші.

— І коли ви започатковуєте нову програму? — запитав він.

— Уже зараз, оцієї миті, — сказала вона. Натиснула кнопку на об’єктиві, що звисав із шиї, і ось з’явилося зображення з її камери, спроектоване на велетенський екран позаду Сантос. Глядачі вмить упізнали себе — зображення було дуже чітке, — і зал схвально заревів. — Для мене, Томе, програма вже розпочалася, — сказала вона. — Сподіваюся, незабаром вона почнеться і для решти законно обраних офіційних представників нашої країни, а також для всіх законно обраних керівників у демократичних державах світу.

Уклонилася, знову склала долоні і подибала зі сцени. Коли вже доходила до лаштунків з лівого боку, зупинилася.

— А чого це я йду туди, де темно? Мені краще сюди, — сказала вона, і щойно зробила крок, у залі спалахнуло яскраве світло, стало видно тисячі натхненно-радісних облич. Пішла навпрошки проходом, до неї простягалися руки, широко всміхнені обличчя промовляли «дякую», «так тримати», «ми вами пишаємося».

Того вечора в «Колонії» влаштували прийняття на честь конгресвумен Сантос; навколо неї роїлися новоспечені прихильники. Мей якусь мить хотіла пробратися до неї і потиснути руку, але юрма не рідшала протягом всього вечора, тож Мей стояла біля буфетного столика, жувала якусь січену свинину, приготовану безпосередньо у кампусі, і чекала на Енні. Вона сказала, що спробує підійти, але підтискав дедлайн, готувала щось для слухання у Євросоюзі.

— Знову щось про податки нюняють, — пояснила Енні.

Тим часом Мей тинялася залом; оздоблення натякало на пустелю, стирчали поодинокі кактуси, під стінами — піщаник, цифрові заходи сонця. Зустріла Дена і Джареда, а також кількох підопічних нубів. Шукала очима Френсіса, сподіва-ючись, що його нема, а потім, на своє полегшення, пригадала, що він на конференції у Лас-Веґасі — на зібранні представників правоохоронних органів представляв «ДітоСтежку». Вона тинялася залом, аж тут цифровий захід сонця розплився і на його місці проступило обличчя Тая. Неголене, з мішками під очима, та попри очевидну страшенну втому він широко всміхався. Був одягнений у вже звичний завеликий на нього чорний балахон із каптуром, якийсь час рукавом протирав окуляри, а потім роззирнувся залою, немовби міг бачити всіх із того місця, де він стояв. А може, і бачив. Усі вмить стихли.

— Усім привіт. Вибачайте, що не можу бути з вами у залі. Працюю над новими надзвичайно цікавими проектами, що не дають мені змоги приєднатися до неймовірних соціальних заходів, як оцей, що в ньому ви так радо берете участь. Але все одно мені хочеться вас привітати з цим феноменальним поворотом у житті компанії. Вважаю, це вирішальний для «Сфери» крок, і він значною мірою сприятиме нашому величному іміджу.

На мить він, здавалося, поглянув на оператора, ніби чекав підтвердження, що сказав уже досить багато. Потім знову звернув погляд у залу.

— Всім дякую за наполегливу працю, і хай уже нарешті почнеться свято!

Його обличчя щезло, а на стіні знову з’явився захід сонця. Мей балакала з нубами зі своєї ланки, дехто з них іще й не бачив живих звернень Тая, тож їх охоплювало почуття, схоже на ейфорію. Мей сфотографувала їх, «цвіркнула» фотографію і написала: «Велично і захопливо!»

Мей поглядала на другий келих вина, розмірковуючи, як би то його взяти без серветки під ним, що невикористана, зрештою, опиниться у кишені, аж раптом побачила Кальдена. Сидів просто на затінених сходах. Протискаючись між гостей, підійшла, і він аж засяяв, побачивши її:

— Гей, привіт.

— Гей, привіт?

— Вибач, — сказав він і нагнувся, ніби хотів обійняти.

Вона відступилася.

— Де ти був?

— Де я був?

— Щез на два тижні, — сказала Мей.

— Невже аж на два тижні? А був я зовсім недалеко. Якось тебе навіть знайшов, але ти працювала.

— Приходив у ВК?

— Так, але не хотів тебе турбувати.

— Не міг навіть