Читати книгу - "Сфера"

— Не знав твого прізвища, — пояснив він, усміхаючись, немовби знав значно більше, ніж удавав. — А чого ти мене не знайшла?

— Бо теж не знала твого прізвища. А ніяких Кальденів тут ніде не значиться.

— Невже? А як ти писала?

Мей узялась перелічувати всі свої варіанти, але він не дав їй доказати.

— Послухай, це не має значення. Ми обоє лажанулися. А тепер знайшлися.

Мей відступила назад, щоб охопити його поглядом, сподіваючись якось намацати ключ до розгадки — чи справжній він сфероїд, чи справжня людина. Знову одягнув вузьку сорочку з довгими рукавами, цього разу в поперечну зелено-червоно-коричневу смужку, і знову вліз у сильно обтислі штани, що надавали його ногам вигляду перевернутої літери «V».

— Ти тут працюєш? — запитала вона.

— А як інакше я зміг би сюди проникнути, служба охорони не дрімає. Особливо в такий день, як сьогодні, коли маємо осяйну гостю. — Він кивнув у бік конгресвумен, яка саме ставила автограф на чиємусь планшеті.

— Здається, ніби ти хочеш піти, — сказала Мей.

— Невже? — мовив Кальден. — І чого б це. Мені і тут добре. Люблю трохи посидіти збоку на таких заходах. Звідси можна будь-коли втекти. — Він показав великим пальцем назад на сходи вгору.

— А я тішуся, що мене тут побачило начальство, — сказала Мей. — Передусім мене тішить саме це. Тобі теж треба показуватися на очі начальству?

— Начальству? — Кальден якусь мить дивився так, ніби вона щось казала знайомою, але незрозумілою мовою. — Так, так, аякже, — кивнув головою. — Вони мене бачили. Я про це подбав.

— А ти вже мені сказав, що тут робиш?

— Ой, не знаю. Казав? Поглянь на того хлопаку.

— Якого хлопаку?

— Та байдуже, — сказав Кальден, ніби вже й забув, на кого казав дивитися. — То ти у піарі?

— Ні. У Враженнях Клієнта.

Кальден нахилив голову.

— Ага. Ага. Ти вже казала, — промовив він невпевнено. — І давно?

Мей мусила засміятися. Хлопцеві вочевидь бракувало клепки. Розум ледь тримався тіла, а ще менше — реальності.

— Вибач, — сказав він і повернув до неї обличчя, що тепер було неймовірно щире і яснооке. — Я дуже хочу про тебе все це пам’ятати. Я справді сподівався тебе тут зустріти.

— І скільки ти тут працюєш? — запитала вона.

— Я? А-а-а. — Він почухав потилицю. — Ого. Не знаю. Вже трохи працюю.

— Місяць? Рік? Шість років? — допитувалася вона, думаючи, що він, либонь, якийсь недоумкуватий геній.

— Шість? — перепитав він. — Це від самого початку. Тобто я такий старий, що міг уже пропрацювати тут шість років? Я так не хочу. Це через сиве волосся?

Мей гадки не мала, як відповісти. Авжеж, тому що сивий.

— Може, вип’ємо щось? — запитала вона.

— Ні, а ти йди візьми собі, — сказав він.

— Боїшся виповзти зі сховку?

— Ні, щось не хочеться ні з ким теревенити.

Підійшла до столу, де в очікуванні стояло з кілька сотень келихів вина.

— Мей?

Вона обернулася і побачила двох жінок, Дейну та Гілларі, які конструювали для Стентона батискаф. Мей познайомилася з ними свого першого робочого дня, і відтоді новини від них надходили на її другий монітор щонайменше тричі на добу. До завершення роботи над створенням підводного апарата залишалося кілька тижнів; Стентон збирався зануритися у Маріанську западину.

— А я стежу за вашою роботою, — сказала Мей. — Ней-мовірно. Конструюєте його тут?

Глипнула через плече, переконатися, що Кальден нікуди не вшився.

— Так, із «Проектом 9», — сказала Гілларі, махаючи рукою у невідому частину кампуса. — Тут надійніше, повний захист патентів.

— Це перше судно, достатньо велике, щоб повернутися з повноцінними особинами тваринного світу, — пояснила Дейна.

— А ви теж занурюватиметеся?

Дейна з Гілларі засміялися.

— Ні, — сказала Гілларі. — Апарат розрахований на одну і тільки на одну людину: Тома Стентона.

Дейна скоса зиркнула на Гілларі, а потім на Мей.

— Надто дорого створювати більший.

— Таки-так, — погодилася Гілларі. — Саме це я і мала на увазі.

Коли Мей повернулася до Кальденових сходів із двома келихами вина, він сидів на тому ж місці, але якимсь чином вже встиг і собі роздобути два келихи вина.

— А тут проходили з тацею, — пояснив він, підводячись.

Якийсь час постояли з обома зайнятими руками, і Мей нічого кращого не придумала, як цокнутися всіма чотирма. Так вони і зробили.

— Зустрілася з розробниками батискафа, — сказала Мей. — Знаєш їх?

Кальден закотив очі. Це її дещо ошелешило. У «Сфері» вона не знала нікого, хто б так робив.

— Що таке? — запитала Мей.

— Нічого, — відповів він. — Тобі сподобався виступ?

— Чий? Сантос? Так. Дуже захопливий. — Вона обережно добирала слів. — Думаю, це буде переламний момент, а-а-а, перелом у всій демок… — Вона запнулася, побачивши його усмішку. — Що? — запитала вона.

— Нічого, — сказав він. — Тобі не потрібно виголошувати промову. Я добре чув, що сказав Стентон. Ти теж вважаєш, що це хороша ідея?

— А ти ні?

Він стенув плечима і наполовину осушив келих.

— Той дядько мене іноді тривожить. — Та схаменувшись, що не варто так говорити про одного з Мудреців, змінив лінію розмови: — Надзвичайно розумний. Аж страшно. Ти й справді вважаєш, що в мене старечий вигляд? Скільки б ти мені дала? Тридцять?

— Ні, стільки не дала б, — сказала Мей.

— Не бреши. Я добре знаю, на скільки виглядаю.

Мей надпила з одного зі своїх келихів. Обоє озирнулися подивитися на відео з камери Сантос. Зображення проектувалося на дальню стіну, тож гурт сфероїдів стояв і на нього дивився, коли сама Сантос шмигала неподалік. Один сфероїд побачив, що в об’єктив камери потрапило його обличчя, і долонею затулив його на екрані.

Кальден за всім уважно спостерігав, супив брови.

— Гм, — він нахилив набік голову, як той подорожній, здивований химерними тутешніми звичаями. Обернувся до Мей і поглянув на її келихи, потім на свої, ніби щойно втямив, які вони смішні, стовбичачи в дверях з обома зайнятими руками.

— Від одного треба позбутися, — сказав він і перехилив келих у лівій руці. Мей узяла з нього приклад.

— Вибач, — чогось сказала вона. Знала, що скоро захмеліє, можливо, навіть аж так, що не зможе це приховати; підуть неправильні рішення. Думала, що б такого мудрого сказати, поки ще здатна.

— І куди все це йде? — запитала вона.

— З камери?

— Так, десь же воно має зберігатися? У хмарі?

— Ясно, що в хмарі, але також має бути ще й якесь фізичне місце. Зйомка зі Стюартової камери… Зачекай. Хочеш щось побачити?

Він уже спустився на половину сходів, руки й ноги спритні, мов у павука.

— Та щось не дуже, — сказала Мей.

Кальден поглянув угору, немов образився.

— Покажу тобі, де зберігається Стюарт. Хочеш? Я ж не в темницю тебе тягну.

Мей покрутила головою, шукаючи Дена й Джареда, але не знайшла. Вона простовбичила тут з годину, вони її побачили, тому вирішила, що може піти.