Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"

І товариш Козлов наказав голові КДБ генерал-полковнику Семичастному роботу проти Пеньковського продовжувати, але Пеньковському не заважати. Все під контролем - товариша Хрущова товариш Козлов сам проінформує в потрібний момент.

Голова КДБ генерал-полковник Семичастний розсудив тверезо: Першому секретарю Центрального Комітету Компартії товаришеві Хрущову скоро сімдесят стукне. Він не вічний. І піддає міцно... А другому секретарю товаришеві Козлову 53 роки. Офіційно він друга людина в Радянському Союзі, але на практиці - трохи більше того. І скоро буде першим. А як тільки стане першим, люди Хрущова йому будуть не потрібні. Він їх потроху розжене. І поставить своїх людей. Так чому б уже зараз справою не довести товаришеві Козлову, що очільник КДБ генерал-полковник Семичастний зовсім не людина Хрущова, а людина Козлова? Для цього лишень і потрібно: роботу проти Пеньковського, як наказано, продовжувати, в його діяльність не втручатися, і товариша Хрущова доповідями поки не турбувати.

Ключовий момент

Америка значно перевершувала Радянський Союз за кількістю міжконтинентальних балістичних ракет (МБР). Хоча весь світ був упевнений у зворотному.

Так, Радянський Союз у серпні 1957 року зробив перший у світі успішний запуск міжконтинентальної балістичної ракети. Однак провести випробування - це одне. А прийняти на озброєння, налагодити серійне виробництво, підготувати особовий склад, створити інфраструктуру, розгорнути ракетні частини і з'єднання в позиційних районах - це щось інше.

США зробили перший пуск пізніше, зате розгорнули і поставили на бойове чергування свої ракетні угруповання раніше.

У вересні 1959 року в США була прийнята на озброєння МБР «Атлас Д» (Atlas D). Дальність - 14 500 км, заряд - півтори мегатони, час технічної підготовки до пуску 15-20 хвилин. Зараз дані про дальність цієї ракети можна зустріти різні. Я приводжу мінімальні. Але й такої дальності цілком вистачало, щоб з території Сполучених Штатів наносити удари по Радянському Союзу.

Три модифікації ракет «Атлас» дещо відрізнялися одна від одної за своїми характеристиками та конструктивними особливостями, але дуже істотно розрізнялися за способом базування.

Ракети Atlas D зберігалися в ангарах у горизонтальному положенні. Перед стартом їх вивозили з ангару, піднімали у вертикальне положення і готували до запуску. Було розгорнуто 32 стартові комплекси для цих ракет.

У вересні 1959 року в США була прийнята на озброєння МБР Atlas D. Дальність - 14 500 км, заряд - півтори мегатони, час підготовки до старту 15-20 хвилин. Дальності польоту цілком вистачало, щоб із території США завдавати ударів по СРСР. Ракети Atlas D зберігалися в ангарах у горизонтальному положенні. Перед стартом їх вивозили з ангару (вгорі), піднімали у вертикальне положення і готували до запуску (внизу). Було розгорнуто 32 стартові комплекси для цих ракет.

Бетонні сховища для наступної модифікації Atlas Е зводили не на поверхні землі, а в підземних укриттях. Це різко підвищувало захищеність ракет у разі ядерного нападу. Ударна хвиля ядерного вибуху проходила над укриттям, не завдаючи шкоди. Стартових комплексів цього типу розгорнули стільки ж - 32.

А для наступної моделі Atlas F будували надміцні підземні шахти глибиною 80 метрів. Шахта витримувала потужні навантаження навіть у тому випадку, якщо ядерний вибух відбувався в безпосередній близькості від неї. Ракети в шахтах зберігались у вертикальному положенні, в будь-який момент готові до старту. Таких шахт було введено в дію 80, в тому числі 71 - до початку Карибської кризи.

На знімку: ракета Atlas F на стартовому столі перед випробувальним польотом (випробувальні пуски проводилися з наземних стартових комплексів).

Розгортання з'єднань міжконтинентальних балістичних ракет було справою новою, незвичною, таїло в собі багато ризику, неясності й невизначеності. Тому керівництво США вирішило підстрахувати себе створенням ще однієї міжконтинентальної балістичної ракети «Титан»: нехай інша корпорація незалежно від першої створює щось подібне. Роботи зі створення ракет «Атлас» і «Титан» йшли паралельно.

У лютому 1959 року в США було здійснено перший пуск ракети «Титан». Дальність польоту - 10 200 кілометрів. Заряд - 3,75 мегатони. Крім бойової частини, ракета несла помилкові цілі. Кругове ймовірне відхилення - не більше двох кілометрів. У 1960 році ракета була прийнята на озброєння. Стартові комплекси представляли собою справжні підземні міста з дуже високим ступенем захищеності. Нічого подібного не було створено ніде у світі навіть на початку третього тисячоліття. Кожен стартовий комплекс - три ракети. Три таких комплекси - ескадрилья. Всього було розгорнуто шість ескадрилей - 54 пускові установки. Ще один стартовий комплекс із трьома шахтами використовувався для експериментальних пусків та підготовки розрахунків. Але й він міг бути використаний як бойовий.

У 1960 році була прийнята на озброєння ракета «Титан». Дальність польоту - 10 200 кілометрів, заряд - 3,75 мегатони. Перед Карибською кризою були розгорнуті 54 пускові установки таких ракет. Їх стартові комплекси виглядали як справжні підземні міста з дуже високим ступенем захищеності. Стикування головних частин, заправлення і приготування до пуску виконувались у підземних спорудах; безпосередньо перед пуском над шахтою розкривалися дві стулки по 125 тон кожна, ракета підйомником виносилася на поверхню і тут же стартувала (внизу).

Ракета «Титан-2» мала принципово нові бойові можливості. Дальність - 15 тисяч кілометрів, заряд - 9 мегатон, готовність до пуску до 60 секунд. Паливо - тривалого зберігання: заправив, опустив у шахту і горя не знай. Це дозволило рознести пускові установки на великих площах і цим значно підвищити їх невразливість. Було вирішено розгорнуто три позиційні райони ракет «Титан-2» по 18 шахтних пускових установок у кожному районі

У Радянському Союзі жодна ракета середньої дальності (тобто з дальністю польоту від 2 до 5 тисяч кілометрів), а тим більше - з міжконтинентальною дальністю (тобто такі, як американські «Атлас» і «Титан»), у той час підземних укриттів не мала. Це означало, що якщо Радянський Союз завдасть перший ядерний удар, то він гарантовано отримає удар у відповідь. Але у випадку, якщо перший удар завдасть Америка, Радянському Союзу відповісти