Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

- Добре. Тоді збирайся. Хороший привід хоч щось вибрати з того, що Єсенія взяла для тебе.

І йде. А я стаю похмурою.

Ні, я не ставлюся до неї погано. Вона практично ні до чого взагалі. Впевнена, що лише хоче допомогти. Та й вибір одягу, який привіз Кирило, був дуже хороший, все мого розміру і дуже якісне.

По суті, вона мені не подобається тільки тим, що її любить той, кого люблю я. Це як в романі про нерозділене кохання. І я відчуваю себе розбитою, розуміючи, що ніколи мені не бути для нього найулюбленішою, красивою. Мріяти про нього стає нестерпно. А Кирило ясно дав зрозуміти, що не відпустить мене жити куди-небудь в інше місце. Не знаю, чого він домагається, може, хоче звикнути до мене або все ж є який план у нього... Але те, що з кожним днем мені стає нестерпно - факт.

І при всьому цьому, я навіть не знаю, чого хочу. Я боюся, що він може закохатися в мене, боюся бути відштовхнутою, боюся стати просто засобом для досягнення невідомої мети...

Я боюся невідомості. Ось.

А ще мене з дитинства вчили, що всі ці багаті люди ніколи і нічого просто так не роблять. За все доведеться платити. І я боюся, що не зможу відплатити їм за їхне добро або щось ще... Особливо, якщо і правда, вони допомогли мені все по доброті душевній.

З іншого ж боку - мене вчив хто? Правильно, люди, ображені на життя, які нарікають на те, що у когось все, а у інших нічого. Мені зараз складно звикнути до того, що люди можуть просто так допомагати і бути чуйними через те,  що їх попросив про допомогу друг. Я думаю, що багато чого ще не розумію і тому перестала занадто категорично ставитися до Єсенії.

...- Як ти виглядаєш... - ледве я спустилася вниз, тихо вимовив Кир, стоячи біля передпокою в свіжому одязі і привівши себе в порядок.

Я проковтнула, нервово провела по приємній тканині простої сукні і подивилася на нього.

- Погано? Мені не йде, так? Особливо з кросівками, але я не можу надіти ті босоніжки... - я трохи знітилася перед чоловіком. Як незручно! Звичайно, я не носила такі дорогі сукні і, напевно, якось не так одягла її... - Ну, тоді я не піду... На підборах мені ще боляче стояти, а-а...

- Лілі, - він перебив мене, посміхнувшись поблажливо. - Ти виглядаєш приголомшливо. І кросівки дуже підходять. Я б не дозволив тобі вийти в босоніжках, - Кирило обережно і, майже невагомо провів по волоссю пальцями. - Ти дуже красива дівчина, Лілі.

А ось цими словами він здатний мене дуже сильно зворушити. Я ледве встигла зробити крок, щоб не видати свою реакцію на його слова, але коліна затремтіли. Його ласка окриляє мене і я дуже сильно хочу, щоб він мене знову поцілував.

У ліфті я притискаюся лопатками до дзеркала. Майже не кульгаючи дійшла до нього, до речі. Чоловік встав навпроти, натиснув потрібну кнопочку і ми безшумно поїхали вниз.

- Хочу попередити, що всі жарти у нас з друзями - всього лише жарти, - Кир неголосно вимовив, не дивлячись мені в очі. Кудись в шию, чи що, дивився. - Образити тебе вони точно не хочуть.

- Я все розумію, - буденно посміхаюся, знизавши плечима. - Та й ми ж з тобою не пара, щоб вони переживали за мою вразливу нервову систему.

- Не пара, - киває Кир з якимось дивним тоном це кажучи. Я хмурюся, відводжу погляд у дзеркало. Так, виглядаю я не погано. Але мені найважливіше подобатися йому, а не самій собі.

Бузкове плаття і правда виглядає на мені добре, пояс з атласної стрічки підкреслює талію, а цілком цнотливе декольте взагалі ні на що не натякає. Сукня для принцеси, не інакше.

Білі кросівки тільки доповнюють образ. Волосся я залишила розпущеним, лише прядки з боків біля скроні заколола невеликим крабиком - улюблена заколочка вже рік приблизно. Тримала волосся просто ідеально.

Кирило виглядає все одно якось красивіше і впевненіше. Напевно, друге слово взагалі його головна риса. І біла сорочка, світло-сірий тонкий кардиган і світлі джинси виглядають на ньому неперевершено. На шиї видно ланцюжок, а на пальцях мені подобається, як поблискують два персня - на вказівному пальці правої руки і на середньому - лівої.

На вулиці нас і справді чекають його друзі - Олександр і Олексій з дружинами і дітьми. Обидві дівчини катали коляски з немовлятами, у Єсенії вона була подвійною, в якій малюки не спали. Поруч бігав старший хлопчик, дуже схожий на Олександра.

Я нервово ковтнула, ніяково зупинившись біля Кирила, коли він став вітатися з друзями. Дівчата були одягнені теж просто і досить мило, як і їхні чоловіки. Загалом, все вказувало тільки на те, що вони приїхали і правда гуляти.

- Як ти себе почуваєш, сонце? - Єсенія посміхнулася мені, обійнявши.

- Добре, дякую, - ввічливо відповідаю я, коли чоловіки вже пішли вперед, втрьох наглядаючи за одним малюком. А ми пішли слідом.

Прогулянка проходить дуже легко. Я навіть розслабляюся в компанії дівчат. Вони не затівають небезпечні розмови, нічого не питають, тому мені і комфортно. Правда, вже через якийсь час я зрозуміла, що кожну хвилину шукаю щось у поглядах Єсенії в бік чоловіків і навпаки. Немов шукаю підтекст або щось, що викаже їх почуття. Але Єсенія реагує тільки на Олександра і дітей.

Переводимо часто теми, базікаємо легко про щось неважливе, сміємося і часто привертаємо увагу чоловіків сміхом. Я жодного разу не бачила, щоб Кирило звертав на мене увагу, але те, як дивилися його друзі на своїх дружин - це просто неймовірно приємно... Я так мрію про такий же погляд, про те, як би просто так мій коханий підійшов і поцілував, не соромлячись нікого і відчуваючи себе собою при цьому... Дуже хочу завмирати під його поглядом або притискатися до сильних грудей, вдихаючи його запах.

Я просто мріяла, щоб він став моїм.

А ще я вперше бачила, щоб чоловіки так ніжно ставилися до дівчат, як і те, втім, як вони ласкаво цілували їх або торкалися. Немов, їм це було потрібно терміново і зараз же, а інакше не зможуть далі жити.

Олександр, немов і не такий великий і статусний чоловік, разом з сином бігав по майданчику, сміявся, поправляв з ніжністю його кепку. Олексій часто заглядав в коляску і проводив м'яко долонею по животику своєї донечки, ніжно при цьому обіймаючи свою дружину - або поки ще не дружину?