Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

Сьогоднішній вечір ми проводили в одному з ресторанів, і той навіть не був закритий на спецобслуговування, як раніше.

- Я ось думаю - Лиса більше немає, - буденним тоном промовив Артур між зміною страв, - значить тобі тепер не обов'язково бути зі мною. І, враховуючи обставини, простіше та безпечніше буде без прізвища Барінова.

Раніше я думала, що предмети, що випадають з рук, - данина красивій картинці в кіно. Зараз на власному досвіді відчула, що це цілком реальна ілюстрація до приголомшення.

Келих з червоним вином випав з рук і з дзвоном розбився, забризкавши мою світло-сіру сукню. Я здригнулася від того, як це схоже на кров. Артур підскочив до мене, заходився промочувати плями серветками. Поруч матеріалізувалися дбайливі офіціанти, але що взагалі можна вдіяти з величезною потворною ляпкою? Артур попросив рахунок, і ми попрямували до машини.

- Артуре, що за питання взагалі? - сидячи поруч на передньому пасажирському - він не пив і сам сидів за кермом, запитала я. - Чому ти вирішив, що я не хочу бути з тобою?

- Це все мої таргани, забий, - не відволікаючись від дороги, перебив він. - Твій упертий ігнор, що я псих ненормальний, цього не скасовує, - додав посміхнувшись.

- Ми наче давно вже ділимо наших тарганів на двох. Чи щось змінилося?

- А можливо? Щось може змінитись між нами?

- Якщо з'являться брехня та секрети – так.

- Тоді мені боятися нема чого.

- Тобі – так, а щодо себе я не впевнена.