Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

- Дякую, - промовила відчужено, тільки зараз дізнавшись чию дитину я мала честь врятувати. Дуже добре знайомство.

- Вам дуже личить, - захоплено промовила власниця салону, коли я вийшла з примірювальної. Я скромно посміхнулася:

- У вас просто дуже гарне вбрання.

- І це теж, але одяг це лише частина образу, міс Міон. З такою зовнішністю вам варто обирати сміливі та яскраві речі. Впевнена, містеру Дорайну ця сукня дуже сподобається.

Геррі, який до цього спокійно лежав на дивані для очікування, насмішкувато пирхнув, а я відчула, як щоки наливаються рум'янцем. Закусила губу, не знаючи, що відповісти, а погляд метнувся вбік і випадково натрапив на настінний годинник. Серце пропустило удар. Я зовсім забула про час! До кінця дії захисного заклинання, що утримує прокляття, залишилося лише пів години, після чого відчепити його від мене стане практично неможливо.

Тієї ж миті задзвенів дзвіночок.

- Мама! - Трирічний хлопчик кинувся до Ірми, яка вже порівнялася зі мною, з усмішкою розглядаючи сукню. Демони, що ввійшли, теж окинули нас поглядами. Сірі очі Дорайна зацікавлено затрималися на моєму вбранні довше.

- Люба, Дорайн стверджує, що їм з Елері час іти, ви щось вибрали?

Схаменувшись, я метнулася в примірочну, щоб одягнути костюм, що підійшов. Через поспіх і незвичку (дивно, що я змогла відвикнути від штанів за три роки) заплуталася і ледь не впала на підлогу. За мене відповідала Ірма:

- Так, місис Тессі, крім того костюма, загорніть ще ось цей. І ту чорну сукню.

- Не потрібно сукню, - поспішно втрутилася я. Ірма скривджено вигукнула:

- Як не треба? Дорайн!

На мить за ширмою утворилася тиша, і я навіть завмерла, тільки маючи намір застебнути гудзики на блузці. Демон тихо сказав:

- І чорну сукню.

- Відмінний вибір, - схвалила Фіра Тессі, а Геррі лише глузливо попирхував зі свого місця.

Попрощавшись з подружжям ат Маніл, ми швидким кроком попрямували у бік академії. Годамн знаходився за десять хвилин пішки від салону, тому я розраховувала, що ми встигнемо, але все ж таки тіло огортало хвилювання.

- Ви затрималися, Елері, - буденно сказав Дорайн, а мене після цих слів пробив холодний піт, і горло стиснуло спазмом. Я різко опустила голову, судомно вигадуючи, що сказати на виправдання, але за мене заступився Геррі, підвівшись у відповідь:

- Міг би й сам раніше прийти!

Я здригнулася і відсахнулася від демона, злякано ловлячи його реакцію. Ледве не спіткнулася, але встояла на ногах. Ректор здивовано подивився на мене.

- Все в порядку?

- Так, - змогла видавити через силу. Дорайн зсунув брови й відвернувся, незворушно відповівши на звинувачення мого компаньйона:

- Згоден, я теж забув про час. Віттор заснув у кріслі, а ми з Крайтом намагалися зрозуміти кому і навіщо може бути потрібний Годамн.

- Вибачте, - прошепотіла, трохи заспокоєна його словами, але все ж таки міцніше вчепилася в ручку пакетів з новими вбраннями та закусила губу.

- Не варто перепрошувати. Це не на мені висить прокляття, Елері, – нагадав ректор, наче я могла забути про подібне. - Дозволяю вам ні з ким не вітатись в академії, поки не залишите цю гидоту у підвалі. Моя допомога потрібна?

- Ні, - я швидко хитнула головою, все ще уникаючи прямого погляду на демона. Він відчужено кивнув:

- Тоді я чекатиму на вас у кабінеті. Хоча… ні, я залишусь на першому поверсі.

- Ви можете не…

- З вами більше немає вартового, - відрізав демон. - Хоча навіть він не зміг впоратися з чорним чаклунством, тому я побуду неподалік. Ви ще потрібні мені живою, міс Міон.

Я вдячно подивилася на демона, несподівано відчувши тепло в його промові, хоча тон і слова залишалися ввічливо-діловими.

Ми зайшли на територію Академії Проклятих через головні ворота. Піднявши голову, я завмерла на місці, Геррі зашипів і здибив шерсть на загривку, а з горла демона вирвався тихий гортанний рик.

Нам назустріч бадьорим кроком із радісною посмішкою йшла Нессі Залія. Я моргнула, ніби намагалася позбутися марення й безпорадно глянула на ректора. Іскорки в сірих очах посилили блиск, але більше нічого не видало обурення чоловіка. Я теж намагалася взяти себе в руки та обернулася до голови комісії, видавивши чергову посмішку.

- Доброго ранку, містере ат Рогад, - демону дісталася широка ікласта посмішка і відданий погляд, а мені гордовитий кивок: - Міс Міон. - І більше демониця на мене не звертала уваги, заговоривши: - Я подумала, що можу затриматися на кілька днів, щоби переконатися у відсутності прокляття в академії. Відомі випадки, коли темне чаклунство могло зачаїтися на якийсь час, але довго подібне затишшя не триватиме, тому я хотіла б все перевірити…

- Ви залишились самі? - швидко уточнив ректор, а я відчула як усередині мене зібралася колюча грудка страху. Тепер у мене був вибір між двома крайнощами - повернути прокляття, щоб демониця його знайшла, або залишити його на собі, навіть не знаючи, чи я зможу його згодом зняти.

- Так, - кивнула Нессі. - Інші вирушили назад у Шедан, щоб зайнятися звітностями та іншими справами, а я маю ще пару днів на цю справу.

Я прикусила щоку зсередини від відчуття безвиході. Чомусь захотілося присунутись ближче до Дорайна, ніби він міг би мене захистити. Глянула на годинник і похолола. Часу залишалося менше ніж десять хвилин.

Демон ніби почув мої думки, він повернув голову в мій бік, подивившись просто в очі, а потім різко відвернувся. По губах чоловіка розпливлася дружня посмішка:

- Міс Залія, ви вже переконалися, що прокляття немає. Щоб не прийняли за темне чаклунство працівники Міністерства внутрішніх справ, це точно було не прокляття.

- Але… - спробувала заперечити Нессі. Ректор не дав їй закінчити. Крокнувши до неї, він схилив голову і промовив:

- Тут ви нічого не знайдете, міс Заліє, але якщо ви залишилися для того, щоб провести час поряд зі мною - пропоную вам вирушити до ресторану, щоб дати моїм викладачам спокійно готуватися до навчального року.