Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Меланія

Сьогодні, розпочався другий місяць весни. Вже завтра Віталіні виповниться вісімнадцять років. Вона мріяла відсвяткувати свій день народження, з друзями за містом, про що, неодноразово говорила мені.

Я вирішила подарувати їй таку можливість. Знайшла в інтернеті, по оголошенню, невеличкий котедж, домовившись про прийнятну ціну, забронювала на добу. 

—Віто, завтра твоє свято і в якості подарунка, я вирішила оплатити твоє святкування, за містом.
Зайшовши до кімнати, присіла на ліжко біля сестри. 
—Залишилося тільки уточнити кількість людей. Котедж у вашому розпорядженні на добу. Можете з Риткою виїжджати вже сьогодні вечером, щоб підготувати все до дня народження.

Вона радісно скрикнула і обняла мене.
—Ти найкраща сестра в світі. Я так тебе люблю. Зараз всім подзвоню і запрошу.

Я вийшла, залишивши її задоволену з телефоном в руках, який я купила їй в подарунок на Різдво. Зайшла до кухні, заварити кави. Наливши ароматний напій в чашку, вийшла на балкон.

Я часто так роблю у вихідні, тоді в мене вдосталь часу насолодитися своєрідним релаксом. Мені подобається спостерігати навколишню метушню людей і красу природи.

За повсякденною рутиною, ми забуваємо про все. Інколи, навіть не помічаємо, як все навколо нас змінюється. Люди, будинки, природа, ми самі під впливом людей.

Ми з Алексом разом вже чотири місяці. Я безмежно щаслива і кохана. Щоразу, наша з ним зустріч, як вперше. Його пристрасні поцілунки, гарячі дотики і досі викликають ніжне тремтіння мого тіла. Один день на тиждень наш, ми неначе розчиняємося один в одному. Він терпляче чекає, коли наші стосунки вийдуть на інший рівень.

На зимових канікулах їхали в Карпати, на кілька днів відпочити. Це були найкращі наші дні. Не потрібно було весь час боятися, що хтось побачить нас. Алекс зняв нам будиночок далеко від усіх. Ми багато гуляли за ручки, каталися на лижах, кохалися довго і ніжно, вечорами біля каміна.

Неймовірна тамтешня краса і велич гір, зачаровує заряджаючи своєю енергетикою надовго.

Алекс мріє, як і я, щоб наш ранок завжди розпочинався разом. Мабуть, настав час подумати, про наступний крок. Найближчим часом поговорю про це з Віталіною.

—Мел, ось ти де, а я тебе повсюди шукаю. Нас буде десять чоловік, - зайшовши до мене на балкон щебетала сестра, — я запросила тільки найближчих друзів, з якими я найбільше спілкуюся. Піду збирати речі, ми з Риткою поїдемо вже, хочемо ще оглянути місцевість і приготувати все як слід.

—Як знаєш. Віталіно, я тільки тебе попрошу, будь обережна.
—Так "мамочко", я знаю, ти кожного разу про це наголошуєш.
—Віто, не сердися, я хвилююся завжди за тебе. Ти стала такою красунею і вже така доросла. Дуже шкода, що батьки не бачатьтебе.

—Ох, Мел, давай не будемо про сумне. 
Вона обняла мене, витерши сльозу, що скотилася. Все я побігла, не хочу, щоб Ритка довго чекала.

Я ще декілька хвилин постояла вдихаючи весняний аромат квітів. Весна, цього року, розпочалася на диво тепла і раня.

Провівши Віталіну я взялася за генеральне прибирання. Через деякий час я почула дзвінок в двері. Не дивлячись, відчинила їх подумавши, що Віталіна, щось забула.
—Віто, ти щось...
Але так і не договорила, застивши на місці.
На порозі стояв чоловік, років п'ятдесяти з лишнім, свердлив мене гнівним, зневажливим поглядом.

—Чим можу допомогти? 
Він відштовхнув мене і зайшов до квартири, оглядаючись по сторонам.
—А ти так нічого, - прискіпливо змірявши мене з ніг до голови, - для кількох перепихонів саме то.

—Ви хто, і що собі дозволяєте? Я зараз викличу поліцію.

—Можеш не напружуватися, я і сам звідти, тільки що.Хіба, що хочеш розповісти їм як ти, дешева підстилка розбещуєш своїх студентів. 

Від його слів я зблідла і мало не впала. Нігтями впилася боляче в долоні, щоб привести себе до тями. Свою слабкість показувати йому не збираюся.

—Що? Думала, не дізнаюся про ваш з Алексом брудний секрет. Так ти помилилася, не того студента вибрала собі, шалава, - шипів він мені, в саме обличчя, —про вашу інтригу, знаю вже давно. Думав, синові вистачить розуму і він награвшись тобою вдосталь, викине.
Але, як завжди цей слюнтяй нічого самотужки не може зробити. Все доводиться робити самому і вирішувати за нього.

—Невже ти, наївна дурепа думала, що я дозволю, вам бути разом. Захотілося легких грошей? Так ти тільки  скажи скільки і вже завтра гроші будуть на твоєму рахунку.

—Хто ви такий і яке право маєте мене ображати? Гроші свої, тримайте при собі, не все в цьому світі продається за них.

—Ти, перш ніж трахатись з студентом не завадило б дізнатися, хто його батьки.
А називати буду, як захочу, таке сміття як ти, не варте моєї поваги.
Що до грошей, як слід подумай, кожен має свою ціну, двічі пропонувати не буду.

—Я вже сказала, ніякі гроші світу, мені не потрібні.

—Значить, не хочеш. 
Він потер, задумливо свою бороду.
—По доброму з тобою, я так бачу, не вийде. А тепер слухай мене уважно, повторювати більше не буду. Від сьогодні, ти забудеш дорогу до мого сина, щоб я тебе не бачив більше в його квартирі. Якщо ослухаєшся, весь університет дізнається, що ти повія і трахаєшся з студентами.

Його звіриний оскал, пропустив по моєму тілу, легке тремтіння. Я так просто не здамся, він блефує, йому цей скандал теж не на руку. Наскільки я знаю, з розповідей Алекса, він помішаний на репутації.

А якщо і насмілиться, то я все одно свого страху не покажу. Не дозволю йому, своїм життям маніпулювати. Я кохаю Алекса, без нього моє життя втратить свій сенс.

Зібравши всю силу в кулак, я підняла свій погляд дивлячись прямо йому у вічі.

—Мені байдуже, що і кому ви розповісте. Ми з Алексом, обоє дорослих людей і кохаємо один одного. Максимум, що можуть зробити, це вигнати мене з роботи, за аморальну поведінку. Але мене це хвилює найменше. І ще, чому ви вирішуєте, як і з ким жити вашому синові. Його думку спитати не бажаєте, стосовно мене?