Читати книгу - "Крок до кінця зими , Anna Alice "

Вранці тато дарує нам з мамою по букету з трьох рожевих тюльпанів, на честь восьмого березня, які купив десь неподалік. Потім я виводжу на вулицю собак, а пізніше ми чистимо зуби та снідаємо на заправці. Я п'ю каву «3в1», їм хліб із сиром та вафлі «Лимонні». Перевіряю телефон, але повідомлення в чаті з Уляною досі висить непрочитане. Після ми повертаємося в машину і їдемо далі. День минає  у черзі машин на кордоні. Люди залишають міста-примари. Я встигаю познайомитися з Лерою — вона з Одеси. В неї такі самі страхи, як і в мене: вона боїться жуків та ядерної війни. Ми разом вигулюємо моїх собак вздовж траси. До нас підходять люди, які кожному, хто стоїть у цій черзі, видають їжу безплатно. Нам наливають гарячий чай з імбиром і видають по пакету. У ньому виявляється сендвіч з цілого багета, пачка солоних кренделиків, бісквіт з банановою начинкою, соломка, кіндер і печиво із зефіром. Я намагаюся берегти їжу, адже на заправках та в магазинах вже майже нічого не залишилося.

Поки перебуваю на вулиці, вирішую набрати Уляну, щоб трохи поговорити, але голос у слухавці відповідає — «на цю мить абонент не може прийняти ваш дзвінок; надішліть смс-повідомлення, або зателефонуйте, будь ласка, пізніше». Після цього ми з Лерою розходимося по своїх машинах, і я засинаю. Коли розплющую очі, виявляється, що ми вже перетнули кордон.

Те, що відбувається далі, запам'ятовується мені тьмяно. Декілька днів у машині, два готелі, орендована квартира.

Я прокидаюся на руїнах раю. Це не сон. Моє дитинство обірване війною.