Читати книгу - "Приречений кохати, або Надія короля Ерланда, Ольга Обська"

Із самого ранку в Північному Палаці панувала метушня. Вчорашнім балом лицарський турнір закінчився, і весь королівський почет збирався назад — до Центрального Палацу.

Лізі пакувала речі, жаліючись:

— Як шкода, що маестро Озаріо захворів і не зміг виступити.

Надя і забула, що бал мав завершитися грандіозним концертом місцевої поп-зірки. Вчора ввечері їй було не до нього. І як виявилося, вона нічого й не пропустила.

— Але зате, подейкують, за кілька днів, щойно маестро одужає, він дасть концерт у Центральному Палаці, — поділилася новинами Лізі.

Надя з усмішкою кивнула, але, взагалі-то, її зараз мало хвилював і концерт, що не відбувся, і майбутній концерт, і сам маестро Озаріо. Її хвилював інший чоловік — Його Грізна Величність, котрий неправильно зрозумів, що сталося з його подарунком. Та ниточка довіри, що утворилася між Надею та Ерландом була розірвана. Він, напевно, тепер віддалиться і відгородиться вже не лише бронею, а й залізобетонними конструкціями. Спробуй їх пробий. Втім, зволікати з процесом пробивання Надя не мала наміру. На сьогоднішньому сеансі пояснить ситуацію з трояндою зокрема і зі своїм ставленням до Величності загалом. Ні, про свій дурний потяг вона, звичайно, розповідати не буде (цей потяг, взагалі, потрібно якнайшвидше придушити), але король повинен зрозуміти, що може розраховувати на Надю як на друга, який не зрадить.

Ось тільки питання, чи Ерланд потребує цього. Хоча ні, друг потрібен усім. Навіть кам'яній брилі. Навіть у нього має бути людина, з ким можна поділитися потаємним. Не виключено, що він відвідує віщунку якраз тому — вона та жінка, яка завжди готова його вислухати. Хоча у цю версію не дуже вірилося. Що ж він, Надин важкий клієнт, все-таки робить у будиночку лісової мешканки? Найближчим часом вона прояснить ситуацію. Як? Та дуже просто — навідається до віщунки в гості. Ця шалена ідея спала на думку сьогоднішньої безсонної ночі. Залишилося тільки знайти проводжатого — людину не з боязкого десятка. Надія глянула на Лізі — цікаво, чи погодиться вона скласти компанію у такій своєрідній прогулянці?

Помічниця розцінила погляд по-своєму.

— Речі зібрані, міледі Наде, — відзвітувала вона, — зараз покличу носія, щоб відніс у карету.

— Поклади ще ось це, — Надія простягнула Лізі книгу.

Там, між сторінками, лежала синя троянда. Точніше те, що від неї залишилося. Дурниця це, звичайно, але Надя не змогла викинути подарунок Ерланда.

Надя вийшла з покоїв слідом за носієм. На площі перед палацом був справжній аншлаг: люди, коні, карети, вози. Не дивно, що в цьому гармидері вона розгубилася і не помітила, куди слуга поніс багаж. І поки крутила головою, до неї підскочив Вільгельм.

— Міледі, не бажаєте вирушити до Центрального Палацу верхи?

Ого, сьогодні в голосі не обтяженого галантністю лицаря був якийсь проблиск галантності.

— На жаль, не вмію їздити верхи.

— Вам не треба вміти. Я пропоную вам свого коня. Ми будемо на місці на годину раніше від решти процесії.

Угу. Їхати в одному сідлі з Вільгельмом? Та Надя краще пішки піде.

— Дякую, мілорде. Вважаю за краще пересуватися в кареті.

Лицар мав ще якісь аргументи, але озвучити їх не встиг. До Наді підійшов розпорядник процесії та запросив її слідувати за ним. Її посадили в найрозкішнішу карету — ту ж саму, що й минулого разу.

— Його Величність відбув до Центрального Палацу ще вночі, — повідомив розпорядник, — тому в кареті є ще одне вільне місце. Чи не будете ви проти, якщо його займе Радник Арчибальд?

— Звичайно, я не проти, — ввічливо усміхнулася Надя.

Чи буде товариство Арчибальда приємним, звичайно, спірне питання, враховуючи снобські замашки Радника. Але останнім часом він трохи змінив своє ставлення до колеги у спідниці. Замість поблажливої ​​зневаги — проблиски поваги. Хоча Надя не надто тішилася. Трапиться будь-який незначний інцидент — і Арчибальд візьметься за старе. Але як би там не було — карета його і було б верхом нахабства заборонити йому їхати в ній.

Леді Равеліна не поспішала сідати у карету. Стояла в оточенні подружок-посіпак і спостерігала за ситуацією. У неї все перевернулося всередині, коли побачила, як Вільгельм підскочив до землянки, варто було тій вийти з палацу. Спеціально чекав. А до Равеліни він сьогодні навіть підійти привітатися забув.

Як же її трусило від ненависті до цієї вискочки. Поки вона не з'явилася, все йшло гладко — за планом. Равеліна намітила отримати в наречені найбільш породистого, найскандальнішого, найзавиднішого. Її вплив у жіночому товаристві виріс би ще більше, якби їй підкорився Вільгельм — цей розбивач жіночих сердець, що має славу неприборканого. Він уже потрапив до неї на гачок, у ньому вже закипала пристрасть до Равеліни, і тут ця погань почала свої ігри. Вільгельма як підмінили. Але нічого, Равеліна теж вміє грати не за правилами.

Вона простежила за тим, як землянку посадили в карету Радника, і, відпустивши свою свиту підлабузників, попрямувала шукати Арчибальда. Равеліна знала, що той точить на непрошену гостю зуб з того моменту, як його одного разу витурили з законного місця, змусивши поступитися ним землянці. Потрібно допомогти Раднику зміцнити ненависть до вискочки-іншосвітянки.

Равеліна помітила, що Арчибальд якраз виходить із палацу і дає розпорядження слугам. Вона підійшла до нього і з ввічливою легкою усмішкою промовила:

— Мілорде, дозвольте запросити вас до моєї карети. Була б щаслива провести час у поїздці з таким чудовим співрозмовником.

— Дякую, міледі. Але скористаюся своєю. Звик, так би мовити.

— Справді? — Равеліна вдала, що розгубилася. — Е-е-е... а я думала, після того, що зараз сталося, вам буде неприємно товариство леді землянки.

— А що зараз сталося?

— Ох, так, ви ж, мабуть, не бачили. Такий негарний випадок, — Равеліна почала обмахуватися віялом, показуючи, що її кидає у жар від однієї згадки. — Леді землянка так обурювалася, коли розпорядник процесії повідомив, що ви поїдете в тій самій кареті, що й вона. Йому ледве вдалося вмовити її погодитися. Вона заявила, що коли призначена Радницею, то карета тепер — її власність, і вона не бажає, щоб поруч їхав якийсь пихатий індик... ой, вибачте, мілорде, — Равеліна зобразила щирий жаль, — пробачте, що мимоволі повторила образливі слова цієї невихованої леді.