Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

Міцний Молот пліч-о-пліч з Бальдором, на чиєму обличчі виднілось кілька невеличких опіків, першими увійшли у ворота й рушили до внутрішньої частини Аруфса.

КУРЯВА Й ПОПІЛ

Там, де канал заходив у Аруфс, стояли десятки велетенських будівель. Усі вони ули холодні й непривітні, та ще й мали замість вікон чорні діри. Судячи з усього, мешканці міста використовували їх як склади й крамниці. Незважаючи на те що надворі було вже достатньо світло, ніхто з місцевого люду, здавалося, навіть не помітив того, що вардени протаранили ворота. Зрештою, Роран і не збирався цього перевіряти.

Вихоплюючи з мороку верхівки веж, зубці стін, куполи й верхівки дахів, місто пронизали перші сонячні промені. Тим часом вулиці й алеї ще й досі перебували в полоні сріблястих тіней, а вода в каналі виглядала лиховісно через криваві плями. Високо в небесах виблискувала самотня зірка, але сонце поступово стирало всю нічну красу.

Вардени швидко просувались брукованою вулицею, аж раптом над їхніми головами пролунало оглушливе кукурікання півня. Ватажок навмисно не шукав найкоротшого шляху, намагаючись рухатися найвужчими й найтемнішими вуличками, щоб уникнути випадкових зустрічей з місцевим людом.

Кожна вуличка мала свої стічні канави, які немилосердно смерділи нечистотами — це трохи вибивало Рорана з колії й змушувало сумувати за неозорими просторами ланів, до яких він змалечку звик.

«І як вони тут живуть? — подумав Міцний Молот. — Навіть свині не купаються у власних нечистотах».

Невдовзі велетенські будівлі змінилися на доволі затишні будиночки й чепурні крамнички з побіленими стінами й кутими залізом дверима. За зачиненими віконницями Роран час від часу чув голоси, брязкіт посуду або порипування дерев’яної підлоги.

«У нас обмаль часу, — сказав він сам собі.— Пара хвилин — і вулиці вже кишітимуть мешканцями Аруфса».

Ніби на підтвердження його слів з-під крислатих дерев алеї вийшло двоє чоловіків. Кожен із них ніс на плечі коромисло з двома відрами свіжого молока. Побачивши ворога, вони завмерли як укопані, так, що аж молоко хлюпнуло на бруківку, і пороззявляли роти, певно, збираючись кричати.

«Якщо ви хоч писнете, — мовив Роран м’яким привітним голосом, нервово тупцяючи на початку шеренги, — нам доведеться вас прикінчити».

Чоловіки розвернулись і кинулися тікати.

«Стійте, бо тут вам і смерть!» — ще раз попередив їх Міцний Молот, та вони вже не чули його слів.

Провівши втікачів важким поглядом, ватажок покликав до себе Карна.

— Зроби так, щоб вони заснули, — поплескав він його по плечу, — мені не потрібні їхні життя.

Маг не змусив себе довго чекати: він тут-таки почав щось бубоніти прадавньою мовою, сказавши наприкінці, як здалося Роранові, слівце, схоже на «слітха».

І в ту ж мить двійко втікачів враз обм’якли й упали на землю, упустивши свої відра. Цівочки молока розтеклись бруківкою, нагадуючи біле павутиння.

— Віднесіть їх подалі з очей, — наказав ватажок варденам, які стояли в нього за спиною.

Воїни відтягли чоловіків з дороги, і Міцний Молот скомандував рушати далі, щоб якомога швидше дістатися внутрішньої стіни. Найприкрішим було те, що пройти їм пощастило не більше сотні футів — повернувши за ріг, вардени наткнулись на невеличкий загін із чотирьох солдатів.

Цього разу ватажок був нещадний; Здолавши відстань до ворогів усього кількома стрибками, він опустив молот на шию одного з воїнів Імперії. Це сталося так блискавично, що троє інших не встигли нічого збагнути. Другого порішив Бальдор, змахнувши своїм мечем з такою силою, ніби удар завдавав не один чоловік, а принаймні троє.

Двом іншим солдатам не залишалось нічого іншого, як із галасом дременути. Хтось із варденів напнув лук. Стріла просвистіла повз Роранове плече і вп’ялася в спину одному з утікачів. Той скрикнув і впав на бруківку.

— Джиєрда! — гукнув Карн за мить, за допомогою закляття скрутивши в’язи останньому солдату.

Тим часом вражений стрілою ворог за кілька секунд прийшов до тями й відчайдушно загукав:

— Вардени! Вардени! Тривога!

Тоді Міцний Молот дістав кинджал, кинувся до чолов’яги й перерізав йому горлянку. Витерши лезо об туніку небіжчика, він звівся на ноги:

— Уперед, ворушіться!

Не гаючи ні секунди, вардени посунули вулицями вбік внутрішньої стіни Аруфса. Та вже за якусь сотню футів Роран застиг у вузькому провулку й застережливо здійняв руку над головою, даючи варденам знак, щоб ті теж зупинилися. Потім він обережно прокрався вздовж одного з будинків, зазирнув за ріг і побачив високу гранітну стіну. Ворота були на замку, але ліворуч від них зяяв отвір невеличких прочинених дверей. Невдовзі з них вискочив солдат Імперії.

Роран потихеньку вилаявся — вардени зайшли вже надто далеко, аби зупинятися, попри те що їхнє становище щосекунди ставало дедалі хиткіше. Відійшовши від стіни будинку, ватажок роздратовано почухав голову.

— Манделе, — мовив він і клацнув пальцями, — Делвіне, Карне й ви троє,— ватажок тицьнув на трьох дужих воїнів, — ходіть зі мною. Бальдоре, залишаєшся за старшого. Якщо ми не повернемось, сховайтеся десь. Це наказ.

Бальдор мовчки кивнув, хоч на його обличчі й з’явилася невдоволена міна. Тим часом Міцний Молот разом з відібраними воїнами вже прокрадався вулицею, яка вела до воріт. За якийсь час загін дістався перехнябленої стіни, що була приблизно за п’ятдесят футів від воріт.

На їхніх вежах стояли ворожі вартові, але помітити Рорана й варденів вони змогли б хіба що в тому разі, якби перехилилися через стіну по пояс — надто гострим був кут.

— Ти, ти й ти, — прошепотів Роран, тицьнувши на Карна, Мелвіна й іще одного солдата, — атакуйте двері та якнайшвидше дістаньтесь кімнати охорони на другому боці. Ми візьмемо на себе ближчу. Робіть, що хочете, але відкрийте ці трикляті ворота! Десь там є колесо… Швидше за все, ви самі його не подужаєте, тоді кличте нас на підмогу. Ну що, готові? Вперед!

Пробираючись якомога тихіше, Роран проминув стіну й вистрибнув на відкриту місцину. Перед ним був коридор завдовжки у двадцять футів, що вів до великого майдану з фонтаном. По майдану ходили туди-сюди вишукано вбрані люди, більшість із яких тримали в руках сувої паперу.

Не звертаючи на них жодної уваги, Міцний Молот штовхнув ногою двері й видерся по кручених сходах до кімнати з високою стелею, в якій пахкали люльками й грали в кості п’ятеро вартових.

— Привіт! — сказав їм Роран. — У мене для вас погана звістка!

Солдати уклякли на якусь мить, а