Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

І всі ті незліченні Форсайти, котрі, ведучи свої незліченні справи, що стосувалися до різних видів власності (від дружин до права використання водяних джерел), потребували послуг надійної людини, переконалися, що звірятися на Сомса і безпечно для них, і вигідно. У пригоді йому стала і його дещо зарозуміла манера триматися з клієнтами, і замислений вигляд, наче він подумки вишукував прецеденти, — якщо людина тримається зарозуміло, то, видно, має на те підстави!

Сомс фактично очолював фірму; хоча Джеймс навідувався до контори мало не щодня — подивитися, як ідуть справи, але поміч його обмежувалася тим, що він сідав у крісло, схрестивши під столом ноги, трохи заплутував уже влагоджені питання і незабаром ішов собі геть; інший партнер, Бастард, нічого не важив: роботи йому припадала сила-силенна, але думки його ніколи до уваги не брали.

Отож Сомс зосереджено складав своє заперечення. Проте ні в якому разі не можна твердити, що він був спокійний душею. Уже кілька днів його пригнічувало передчуття якоїсь біди. Він пробував пояснити своє занепокоєння природними причинами: мабуть, розходилася печінка, але знав, що річ не в печінці.

Він поглянув на годинника. За чверть години треба бути на загальних зборах «Нової вугільної компанії», однієї з фірм, де головою правління був дядько Джоліон; він зустрінеться там з дядьком і заведе розмову про Босіні: він іще не вирішив, що саме скаже, але в кожному разі не відповість на цього листа, перш ніж зустрінеться з дядьком Джоліоном. Сомс устав і сховав у шухляду чернетку свого заперечення. Зайшовши до маленького темного туалету, він увімкнув світло, помив руки коричневим віндзорським милом і витер їх рушником. Потім зачесався, намагаючись не зачепити проділа, вимкнув світло, взяв капелюх і, попередивши, що вернеться о пів на третю, вийшов на Полтрі.

Контора «Нової вугільної компанії» була недалеко — на Айронмангер-лейн, де завжди відбувалися збори її акціонерів, на відміну від інших компаній, які, плекаючи ширші задуми, звичайно скликали збори в готелі на Кеннон-стріт. Старий Джоліон був із самого початку проти преси. Публіці немає діла до його справ, казав він.

Сомс прибув вчасно, хвилина в хвилину, і зайняв своє місце поміж членами правління, які сиділи вряд проти акціонерів, кожен за своєю чорнильницею.

Старий Джоліон, що вирізнявся серед них своїм чорним, застебнутим доверху сюртуком і білими вусами, сидів посередині, відхилившись на спинку крісла й склавши кінчики пальців над звітною доповіддю правління.

Праворуч від нього, завжди якийсь перебільшений, сидів секретар Гемінгз, на прізвисько Похоронне Бюро; в його гарних очах світився преглибокий смуток; за його сивуватою бородою, жалобною, як уся його зовнішність, угадувалася пречорна краватка.

І справді, збори відбувалися з сумного приводу: не минуло й шести тижнів, відколи Скор'єр, гірничий інженер, якого послали на шахти із спеціальним завданням, прислав телеграму, сповіщаючи, що Піппін, їхній управитель, наклав на себе руки, спромігшись по загадковій дворічній мовчанці написати до правління листа. Цей лист саме лежав на столі; його мали зачитати акціонерам, яких, звичайно, слід ознайомити з усіма обставинами справи.

Гемінгз часто говорив Сомсові, стоячи перед каміном і розгорнувши фалди сюртука:

— Чого акціонери не знають про наші справи, того їм і не слід знати. Можете повірити мені, містере Сомсе.

Сомс пригадав, як під час однієї такої розмови, що її Гемінгз завів у присутності старого Джоліона, сталася невеличка неприємність. Дядько гостро поглянув на секретаря й мовив:

«Не говоріть дурниць, Гемінгзе! Ви хотіли сказати: не слід знати того, що вони знають».

Старий Джоліон не терпів нісенітниць.

Гемінгз сердито блимнув очима і, всміхаючись, наче вишколений пудель, заплескав у долоні з удаваним захватом.

«Оце дотеп! Влучно сказано, сер, дуже влучно. Дядечко ваш завжди знайде привід пожартувати!»

Зустрівшись із Сомсом наступного разу, він при нагоді сказав йому:

«Старіється наш голова. Нічого йому не можна розтлумачити. І надто він норовистий. Та чого іншого сподіватися від людини з таким підборіддям!»

Сомс кивнув головою.

Всі знали, що дядечко Джоліон недаремно мав таке підборіддя. Сьогодні старий здавався стурбованим, незважаючи на суворий вигляд, що його він завжди прибирав під час загальних зборів. Сомс твердо вирішив поговорити з ним про Босіні.

Ліворуч від старого Джоліона сидів маленький містер Букер; він також прибрав суворого вигляду й роздивлявся навколо, наче вишукуючи серед присутніх особливо вразливого акціонера. Далі сидів, насупившись, глухий член правління, а за ним сумирно примостився старий містер Блідгем, який ніби тішився власною чеснотою, — та й як йому було не тішитися, думаючи, що загорнений у рудий папір пакунок, якого він завжди тягав із собою на засідання, надійно схований за його циліндром, одним із тих старосвітських циліндрів з пласкими крисами, що завжди пов'язуються в нашій уяві з величезним бантом-краваткою, чисто виголеним обличчям, рожевими щоками і маленькими, рівненько підстриженими сивими баками.

Сомс завжди відвідував загальні збори: його присутність була потрібна на той випадок, якщо «виникне якесь непорозуміння». Пильним, зневажливим, як завжди, поглядом він озирнув стіни, на яких висіли плани шахт та гавані, а також велика фотографія шахти, що виявилася навдивовижу збитковою. Ця фотографія — свідчення споконвічної іронії, що таїться в кожному комерційному підприємстві, — ще й досі висіла на своєму місці, як зображення любого серцю членів правління, але мертвого пестунчика.

І ось старий Джоліон підвівся, щоб ознайомити присутніх із звітом правління.

Ховаючи під олімпійським спокоєм неприязнь до акціонерів, що в'їлася в душу кожного члена правління, він оглянув їх спокійним оком. Сомс оглянув їх теж. Більшість акціонерів він знав в обличчя. Ось, примостивши на коліні свій величезний циліндр з низьким наголовком, сидить Скрабсоул, торговець смолою, сварливий червонолиций щокатий дідуган; він завжди приходить на збори, щоб, як каже Гемінгз, «встругнути якусь капость». А ось превелебний містер Бомз, який завжди пропонує скласти подяку голові, щоразу висловлюючи надію, що правління не забуде подбати про спасіння душ службовців. Містер Бомз мав звичку ловити після зборів котрогось із членів правління й питати його, чи наступного року будуть добрі прибутки; залежно од відповіді він протягом наступних двох тижнів купував чи продавав три-чотири акції.

Сидів там і майор О'Беллі, який полюбляв виголошувати промови з будь-якого приводу, навіть такого, як вибори контролера, і який частенько бентежив усіх, перехоплюючи тости чи, точніше, пропозиції — у тих осіб, що їх удостоїли честі оголосити пропозиції, написані на клаптиках паперу.

Крім цих, сиділо