Читати книгу - "Аку-аку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Люди бояться відверто говорити про ці речі, —. пояснив бургомістр. — До того ж, скульптури в печерах завжди миють, щоб вони були чисті.
Я поспішив запевнити його, що цього не слід робити, бо від води камінь руйнується. І тут бургомістр уперше обмовився.
— Мій батько настійливо просив мене мити камені, — заявив він.
— Ти лише здувай з них пилюку, — пояснив я, — у такий спосіб камінь не буде нищитись.
Бургомістр погодився, що це хороша думка. Він сказав, що я багато всього знаю: він передасть мою пораду іншим.
Однак його турбувало те, що лавовий камінь руйнується од дрібненьких корінців і личинок комах, які проникають у його пори. В печерах, яких ніхто не доглядає, дуже багато поколотих і розвалених фігур. Несподівано для самого себе він розповів, що кожного місяця миє свої статуетки. Я вдав, що мене це не цікавить, і бургомістр зовсім підбадьорився. Церемонія миття, розповів він, тривав звичайно п'ятнадцять ночей: бургомістр, як найстарший брат у сім'ї, відповідає за чотири печери. Коли він миє камені, жінці самій доводиться іти по рибу. Вона не може йому допомагати, бо належить до іншого роду. Бургомістр завжди заходить до печери Сіам і, поки перебуває там, не вимовляє жодного слова. В печері треба тільки швидко схопити фігурки і відразу вийти, щоб вимити їх. В одній із печер у нього є також металеві монети. В печерах трохи вогко, тому дерев'яних фігур там не держать. Але він дістав у спадщину дві печери іншого типу, а н а міро, повні дерев'яних речей. Та йому й досі не пощастило знайти входу до них. Він тричі ходив у те місце, де мають бути печери, смажив у земляній печі курча, щоб легше було знайти входи, та ніщо не допомогло. Тепер він хоче спробувати ще раз. Під кінець він признався, що його аку-аку весь час радить йому узяти речі з своїх сховищ і віддати їх сеньйору Кон-Тікі, хоч батько велів йому нізащо в світі не виносити нічого з печер. Але якщо бургомістрові подарувати штани, сорочку, шматок матерії на сукню і «кілька доларів, він сховає все це в печері і забере аж тоді, коли комусь із родини буде справді дуже скрутно. І потім ми побачимо, що станеться.
Бургомістр одержав те, що просив, але нічого не сталось. Тим часом статую піднімали вже шістнадцятий день; ще трохи зусиль, і вона стане на своє місце. Довговухі поспішали, бо губернатор одержав телеграму, що до острова наближається військовий корабель «Пінто». Настав лютий, а в цей час до острова щороку прибувало військове судно.
Бургомістр дуже хотів, щоб командир корабля побачив статую уже піднятою. Справа в тому, що цей командир ставав найвищою владою на острові з тої миті, як ступав на берег, і бургомістр сподівався, що він доповість про статую президентові Чілі.
Шістнадцятого дня бургомістр попросив у нас канат, щоб тягнути і підтримувати статую, коли її будуть ставити. Всі наші канати були в ужитку в різних робочих місцях експедиції, і тому ввечері ми поїхали джипом до губернатора спитати, чи немає в нього вільного каната, Губернатор зустрів нас повідомленням: одержано радіограму про те, що завтра прибуває «Пінто». Корабель уже десять діб у дорозі. У бургомістра витягнулось обличчя. Тепер він не встигне поставити статую, бо, коли прибуде корабель, усім доведеться вантажити вовну і вивантажувати річний запас муки, цукру та інших товарів. Губернатор пожалкував, що нічим не може зарадити, і наказав, щоб довговухі й землекопи, які працювали у нас, тимчасово припинили роботу і прибули завтра до нього.
Засмучені всім цим, ми поїхали далі селищем до патера Себастьяна, щоб розповісти йому про хід робіт. Я шепнув йому на вухо, що всі мої спроби проникнути в родові печери були марними, однак тепер у мене на борту судна е цікава колекція скульптур.
Дорогою до священика бургомістр раптом запропонував, щоб кожний із нас думав про свого аку-аку і просив його відтягти на один день прибуття «Пінто». Тоді бургомістр мав би час для закінчення роботи. Сам він сидів між мною і фотографом на ящику з інструментами, де так трясло, що йому довелось міцно триматися, аби не вдаритись головою об дах, і зосереджено мовчав. Повертаючись од патера Себастьяна, ми знову перетяли усе селище. На перехресті, де сліди джипа вели в напрямку Анакени, ми хотіли вже повернути, як раптом побачили губернатора з ліхтариком у руці. Він стояв і мовчки показував на чималий моток каната, що лежав біля дороги. Губернатор щойно дістав ще одну радіограму: «Пінто» прибуде не раніше як післязавтра.
Я полегшено відкинувся на спинку сидіння й весело засміявся сам до себе. Фотограф посміхався біля руля. Який дивовижний збіг обставин! Тільки бургомістр сприйняв усе як належне.
— От бачиш, — буркнув він.
Тепер мені нічого було казати. Я тільки сидів і похитував головою, поки ми тряслись на машині через весь острів. Нам пощастило, однак це справи не міняло, бо для закінчення робіт довговухим потрібно було два дні, а не один. Але бургомістр про це ще не знав; він просто радів, що наші аку-аку мають таку велику силу. Бургомістр, очевидно, був переконаний, що затримки судна домігся мій аку-аку, — він раптом нахилився до мене і почав шептати про казкові багатства в його печерах. Ніколи, ніколи він не виносив нічого з підземелля, але тепер його все більше й більше спокушає на це аку-аку.
Настав сімнадцятий день роботи біля статуї. Всі чекали, що цього дня її, нарешті, піднімуть. Звідкись з'явилась старезна бабуся і виклала з камінців таємниче півколо на великій плиті, де мала стояти статуя. Вона підійшла до мене і подарувала великий рибальський гачок з чорного каменю, дуже гарно зроблений і відполірований, наче ебенове дерево. Бабуся «знайшла» його сьогодні як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аку-аку», після закриття браузера.