Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

не лізе: вмить відповість, і завжди щось дотепне; і звідки в нього ці слова бралися, так швидко і так складно — не уявляю. Я б і за рік нічого подібного не вигадав. А тоді якийсь п’яничка захотів і собі на арену — сказав, що йому хочеться покататися, а їздити він, мовляв, вміє не гірше за інших. Його відмовляли, не пускали на арену, але він нічого не хотів слухати, тому довелося зробити перерву. Тут публіка почала кричати на п’яничку та насміхатися над ним, а він розізлився й підняв бучу; тоді глядачі не витримали, підхопилися з лавок і рушили до арени. Деякі гукали:

— Та надавати йому по шиї! Викинути його геть!

А одна чи дві жінки від надміру почуттів аж верескнули. Тут виступив зі словом розпорядник — мовляв, він сподівається, що всі вгамуються і безладу не буде, нехай тільки цей добродій пообіцяє, що буде поводитися пристойно, і йому дозволять покататися на коні, якщо він здатен втриматись. Всі засміялися і закричали, що це гарна ідея, і п’яниця поліз на коня. Тільки-но він впав йому на спину, як кінь почав бити копитами, вириватися і ставати дибки, а два циркових служки повисли в нього на повідді, намагаючись утримати. П’яний вчепився за гриву, й п’яти у нього підлітали догори при кожному стрибку. Всі глядачі підвелися з місць, кричали та реготали до сліз. Попри всі старання циркових служок, кінь у них вирвався і помчав що було сили довкола арени, а цей п’яниця вчепився за його шию, і то одна нога в нього звисає ледь не до землі, то друга, а публіка просто шаленіє. Хоча мені, наприклад, було геть не смішно: я весь тремтів, так боявся, аби з ним чогось не сталося. Але він побовтався-побовтався, а тоді сів верхи й спіймав повід, а сам хитається з боку в бік; ще хвилина — глядь, а він уже підхопився на ноги, кинув повід і став у сідлі. А кінь мчить щодуху! Він стояв на сідлі так спокійно та вільно, наче і не п’яний зовсім був; тоді раптом дивлюся, почав зривати із себе одяг та кидати його на пісок. Одну одежину за іншою — так швидко, що лахи аж мелькали в повітрі, а всього він скинув сімнадцять костюмів. І стоїть стрункий і вродливий, у такому яскравому й ошатному трико, яке тільки можна собі уявити. Тоді підхльоснув коня так, що той закрутися по арені, й нарешті зіскочив на пісок, розкланявся і втік за куліси, а глядачі аж завили від задоволення та здивування.

Тут розпорядник побачив, що його обвели довкола пальця, і, по-моєму, добряче розлютився. Виявилося, що це був акробат із цього цирку! Сам усе вигадав і нікому нічого не сказав. Не хотів би я опинитися на місці цього розпорядника і за тисячу доларів! Не знаю, може, десь є кращий цирк, але я щось жодного разу не бачив. Принаймні мені й цей згодиться, і де б я його не побачив, неодмінно знову піду.

Ну, а ввечері й у нас теж була вистава, але народу прийшло небагато, десь чоловік дванадцять, — ледве вистачило, щоб окупити витрати. І глядачі весь час сміялися, а герцог злився, просто сам не свій був, а тоді вони взяли та й пішли ще до кінця спектаклю, всі, крім одного хлопчика, який заснув. Герцог сказав, що ці арканзаські телепні ще не доросли до Шекспіра, що їм потрібна тільки вульгарна комедія, — навіть гірше, ніж вульгарна комедія, ось як. Він знає, що їм буде до смаку. Наступного ранку він узяв великі аркуші обгорткового паперу і чорну фарбу, намалював афіші та розклеїв їх по всьому місту. Ось що було на них написано:

У ЗАЛІ СУДУ!

ЛИШЕ ТРИ ВИСТАВИ!

ВСЕСВІТНЬО ВІДОМІ ТРАГІКИ ДЕВІД ГАРРІК МОЛОДШИЙ ТА ЕДМУНД КІН СТАРШИЙ!

Із лондонських та європейських театрів у захоплюючій трагедії

«КОРОЛІВСЬКА ЖИРАФА, АБО ЦАРСТВЕННА ДОСКОНАЛІСТЬ!!!»

Вхід 50 центів.

А внизу стояло найбільшими літерами:

ЖІНКАМ ТА ДІТЯМ ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНО

— Ну ось, — сказав герцог, — якщо вже й цим рядком не вдасться їх заманити, тоді я не знаю Арканзасу!

Розділ XXIII

Цілісінький день герцог із королем працювали в поті чола: облаштовували сцену, чіпляли завісу, кріпили свічки замість рампи; а ввечері ми й оком не змигнули, як зала була забита чоловіками. Коли більше не могла втиснутись жодна людина, герцог облишив перевіряти квитки, обійшов залу навкруг і піднявся на сцену. Там він спинився перед завісою і виголосив коротеньку промову: спочатку похвалив трагедію, сказав, що вона справді неймовірно захоплююча, й пішов далі чесати про трагедію та Едмунда Кіна Старшого, який у ній виконує найголовнішу роль; а тоді, коли очі глядачі загорілися від цікавості, герцог підняв завісу, і король вибіг з-за куліс навкарачки, голий-голісінький. Він був геть увесь розмальований різнокольоровими смугами і сяяв, як веселка. Ну, про решту й згадувати не варто — нісенітниця суцільна, а все одно було дуже смішно. Публіка ледь не луснула від сміху, а коли король скінчив стрибати й поцибав за куліси, глядачі плескали, кричали, реготали і взагалі казилися доти, доки він не повернувся й не повторив усю комедію спочатку; і навіть після цього його примусили ще раз усе повторити. Тут і корова не втрималася б від сміху, дивлячись, які штуки виробляє наш старий дурень.

Тоді герцог опустив завісу, розкланявся перед публікою і оголосив, що ця дивовижна трагедія буде виконана ще тільки двічі, оскільки трупа виїжджає на термінові гастролі до Лондона, де всі квитки на спектаклі в театрі «Друрі-Лейн» вже заздалегідь продані. Потім він знову розкланявся і сказав, що якщо поважна публіка вважає виставу цікавою і повчальною, то її уклінно просять рекомендувати своїм знайомим, щоб і вони приходили подивитися.

Чоловіків зо двадцять закричали в один голос:

— Як, це що — все? Вистава вже закінчилася? Герцог сказав, що закінчилася. Тут почався скандал.

Піднявся крик: «Обдурили!» — глядачі посхоплювалися з місць і полізли було ламати сцену та бити акторів. Але тут якийсь високий статечний добродій скочив на лавку і закричав:

— Почекайте! Одне лише слово, джентльмени! Натовп спинився послухати.

— Нас із вами обдурили — чудово обдурили! Але ми, я так думаю, не хочемо стати посміховиськом для всього міста, щоб над нами цілісіньке життя знущалися. Ось що: давайте підемо звідси спокійно, будемо хвалити виставу і обдуримо ціле місто! Тоді всі ми будемо на рівних правах. Ви згодні з цим?