Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

кандидати) й узяли собі на стіл мазовецького княжича — факт дуже характеристичний: він вказує на глубоке відокремленнє, відчуженнє Галицько-волинської Руси від решти земель колишньої Київської держави, — відчуженнє, сотворене головно клином литовських анексів і безпосередно залежних від Татар територій: сї литовські анекси й татарські території в. ті часи могли майже зовсїм стикати ся з собою й відтинати Галицько-волинську державу від східнїх земель.

Як виразно говорить польський хронїст Ян з Чарнкова, і як воно само собою правдоподібно, бояре самі вибрали собі князем княжича Болєслава, він не був їм накинений якоюсь сторонньою силою 43). Він був сином Марії, сестри Юриєвичів, виданої за князя мазовецького Тройдена, одним з старших, а мабуть таки й найстаршим з його синів 44). Як великий був він тодї, не знати, але той факт, що в грамотї 1325 р. виданій ним уже мабуть в Володимирі, нема вказівок на якусь опіку, міг би вказувати на те, що князь дуже молодим тодї не був 45). Хрещений на католика, з іменем Болєслава, він потім, очевидно — в звязку з своєю кандидатурою на галицько-волинський стіл, перейшов на православну віру і прийняв імя Юрия, з котрим потім усе виступає яко руський князь. Правдоподібно, сей перехід став ся вже по смерти його вуїв, чи з власної його охоти, чи на жаданнє галицько-волинських бояр — не знати 46). Подвійне його імя — Болєслава-Юрия наробило баламуцтва в науцї: до недавна відріжняли Юрия II, уважаючи його останнїм Даниловичом — сином Андрія чи Льва, від Болєслава Тройденовича, що нїби то вже по смерти його зайняв галицько-волинський стіл. Ся помилка тепер вже висьвітлена вповнї — в Юрию ми маємо друге, руське імя Болєслава Тройденовича, що став галицько-волинським князем, по короткім безкоролївю, по своїх вуях Андрію й Льві 47).

В 1325 р. Юрий-Болєслав видає вже грамоту, титулуючи себе dux Russie. Означення місця на нїй бракує. Привішена до грамоти маєстатична печатка Юрия Львовича, котрої й пізнїйше уживає Юрий-Болєслав, показує, що Юрий-Болєслав тодї мав в руках інсіґнїї галицько-волинських князїв. Скромний його титул на сїй грамотї, в порівнянню з грамотою 1327 р. де він титулує себе dux terre Russie, Galicie et Ladimerie, може піддавати здогад, що він тодї ставив свої перші кроки як галицько-волинський князь 48). З рештою нїяких подробиць про його прихід на галицько-волинський стіл не маємо 49). Звістний уже нам Іван Вінтертурський говорить про Юрия-Болєслава, що його поставив руським князем татарський хан 50), і се б можна розуміти як відгомон затвердження його татарським ханом, але що хронїст сей виходить взагалї від погляду про дуже тїсну залежність Галицько-волинської держави від Татар (так що у нього й остатнї Юриєвичі виступають татарськими намістниками), тож і на се покладати ся не можна, тим більше, що практика затвердження князїв Татарами в Галицько-волинській Руси нам незвістна 51). Здогад декотрих новійших дослїдників, що Юрий-Болєслав з початку опанував тільки якусь частину Галицько-волинської держави і тільки згодом розширив свою власть на цїлу 52), не має нїякої підстави в джерелах.

Для часів сього цїкавого руського князя з польської династиї ми маємо троха більше відомостей нїж за його попередників — і що до заграничної полїтики і що до внутрішнїх відносин.

В заграничній полїтицї передовсїм звертають до себе нашу увагу численні, аж чотири, трактати Юрия-Болєслава з пруськими рицарями 53). Що до першої грамоти, 1325 р., як я що йно зазначив, є можливість, що він видав її ще як пів-претендент на галицько-волинський стіл. Грамота 1327 р. містить у собі буквальне повтореннє грамоти Андрія й Льва з 1316 р. — по просту відписана з неї 54); вона могла бути виставлена як потвердженнє грамоти 1325 р., після того як Юрий-Болєслав засїв уже міцно „в своїм стольнім містї Володимирі”, як називає він його тут 55). Але при тім інтересне те, що виданнє сеї грамоти припадає як раз на час, коли між Прусією й Локєтком зачинала ся завзята війна. Прусія в сїй війнї мала по своїй сторонї Шлезк, Мазовію, Литву, тим часом як князї куявські тримали ся більш невтрально; грамота Юрия-Болєслава 1327 р. має значіннє забезпечення невтральности і з його боку супроти війни Прусії з Локєтком, а може й більш прихильного для Прусії становища.

На такім становищу Юрий зістав ся протягом усеї національної польської боротьби з Нїмцями за Локєтка, бо в грамотї 1334 р. він згадує про приязнь з Прусією, що зіставала ся ненарушеною від часів Романа. На причину дипльоматарного відновлення сеї приязни в 1334 р. мабуть вказує кінцева фраза її, де Юрий каже, що уважав потрібним відновити її для того, аби „замкнути роти тим, що виють і брешуть на сей союз та силкують ся його розірвати”. Найправдоподібнїйше, такі старання до розірвання союзу Юрия з Прусією виходили зі сторони молодого польського короля Казимира, і з сього погляду замітне знову те, що ся грамота була видана тодї, коли зближав ся кінець перемиря Прусії й Польщі (кінчило ся на зелені сьвята 1334 р.), і обидві сторони мусїли оглядати ся за союзниками до можливої нової боротьби. Юрий зістав ся союзником Прусії, й півтора року пізнїйше, правдоподібно — з нагоди переміни на урядї великого маґістра, видав нову грамоту, де потверджував давнїй союз з пруськими рицарями.

Безперечно, в сих частих відновленнях союзу інїціатива мусїла виходити від пруських рицарів, котрим дуже важно було під час своєї боротьби з Польщею задержати в невтральности такого сильного князя як Юрий-Болєслав. Юрий, як бачимо, супроти польського короля вповнї задержав собі полїтику вільної руки. Здаєть ся навіть, що потім відносини між Юриєм-Болєславом і польським королем ще погіршили ся, судячи зі звістки (на жаль дуже скупої), що 1337 р. Татари разом з Русинами напали на Люблинську землю і попустошили її, а самий Люблин тримали в облозї 12 днїв і тільки як татарського воєводу забито стрілою, покинули облогу 56). Той факт, що виступає тут Люблин, предмет давнїх аспірацій галицьких князїв, піддає гадку, що сей похід міг бути дїлом Юрия-Болєслава.

Натомість наступило очевидне зближеннє між Галицько-волинською державою й Литвою. Окрім того, що не маємо в джерелах нїякого слїду конфлїктів між ними, маємо вказівку на се зближеннє у шлюбі Юрия з донькою Гедимина: 1331 р. він оженив ся з нею в Плоцьку, вихрестивши її наперед; при хрестї вона дістала імя Евфемії, а в ґенеальоґіях зветь ся скорочено Офкою 57).