Читати книгу - "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мисливці залишали на пеньку сухарі та горілку для лісовика. Він ласує, а потім допомагає тому, хто залишив гостинець. Мисливці навіть інколи закладали угоду з лісовиком, щоб дичину їм заганяв.
Закладали з лісовим духом також пастухи. У давні часи 9 січня, на Стефанів день, наймали пастухів. Громада враховувала не тільки репутацію, досвід, уміння, а ще й шукала таких, хто умів домовитися з лісовим духом. Досвідчені пастухи ходили в ліс весною, сідали на осиковий пень і читали заговор. Відразу з'являвся лісовик, сідав навпроти, закидав ліву ногу на праву і за угодою наймався на службу до пастуха. Тому з пастухом старалися не сваритися, боячись, аби він не віддав худобину лісовикові.
На Іванів день, 7 липня, лісовики особливо активні, вони лякають кожного, хто заходить в ліс. 4 вересня лісовики носяться по своїх володіннях з дрючком в руці, як скажені. При зустрічі лісовика можна впізнати, бо на ньому червона одежина, правий чобіт на лівій нозі, лівий – на правій, брів на обличчі немає, очі палають зеленим вогнем. У лісі на стежці відпочивати не можна, бо лісовик того не любить і може зробити щось лихе. Можуть цього вечора лісові духи з'являтися в поселеннях. Про них спеціально розповідають різні історії, щоб вони почули і не шкодили потім при зустрічах.
День Воздвиження, 27 вересня, лісовики вважають особливим для себе днем. Вони зганяють в одне місце підвладну звірину, ніби влаштовуючи огляд перед зимою. Кажуть, що цього дня в ліс ходити не слід.
17 жовтня, на Єрофея, лісовики штукарять: блукають, кричать, регочуть, плещуть в долоні, ламають дерева, ганяють звірину, а після перших півнів провалюються крізь землю до весни. У цей день також до лісу не ходили. А в природі з цього дня стає холодніше – зима наближається.
За давніми повір'ями, у кожній країні лісовики мають своїх воєвод чи царів. У них є військо. Як починається війна у людей, то між собою воюють і лісовики. Під час воєн лісові духи людей не чіпають…
Хочете вірте, хочете ні – майже одночасно наші поплавки затанцювали! А потім пішло! Карасів натягали! Я піймав коропчука, а кум Гриць двох. За якусь годину!
– Бачиш, Григорію, як ми з повагою до водяника – так він віддячив.
– Am! На ловця, куме, і звір біжить!
– Ні, куме! Чий берег, того й риба…
Після вдалої риболовлі поплавки наші завмерли водночас. Ми вже непоспіхом розклали закуску і прилягли біля пляшки. Григорій усміхнувся:
– Коли у мене болить горло, я дякую Богові, що я не жираф!
Коли у мене болить голова, я дякую Богові, що я не слон!
Коли у мене болить зуб, я дякую Богові, що я не бегемот!
Вип'ємо за те, що добре бути людиною!
– Починай, куме! – підморгнув Гриць.
І продовжилися наші побрехеньки.
Глупа ніч. Жінка в ліжку протирає очі і починає стягувати ковдру з чоловіка.
– Що? Знову? – жахається чоловік.
– Тю на тебе! Ти ж на полювання звечора збирався!
– Ура!!! На полювання!
Ловив рибалка рибу в непевний час і в непевному місці. Наслав на нього водяник русалок. Ті його схопили і вирішили до смерті залоскотати.
– Чого бажаєш наостанок? – запитують.
– Хай мене умертвить найпотворніша з вас!
Кажуть люди, що залишився жити…
Мисливець прокидається вранці. Голова – розвалюється. Ноги – чужі. У роті – кури ночували… Раптом дивиться – на руці лежить найкраща жінка у світі.
– Ти хто?
– Фея.
– А що можеш?
– Все можу.
– Зроби, щоб з’явилася пляшка пива.
Перед очима – пляшка пива.
– Зроби… Щоб тут поруч з’явився «Джип»!
Перед очима – «Джип».
– Слухай, а може ти зі мною житимеш? Жінку кину… Розведуся! Житимеш?
– Житиму.
– А як тебе звати?
– Біла гарячка…
– Ти, Ганю, чому така зажурена?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок», після закриття браузера.
