Читати книгу - "Водяничок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А, ти он про що — про сірники! — сказали хлопці.
І один з них швидко сягнув рукою до кишені.
— Звичайно, — сказав Водяничок, глянувши на сірникову коробку, яку той підставив йому мало не під ніс. — Інколи ви, люди, не все відразу розумієте.
Хлопець хотів був запалити сірника, але другий зупинив його:
— Зажди-но! А що, як це зробить наш Водяничок? — І звернувся до малого: — Чи не хочеш ти сам викликати блискавку з коробочки?
— Справді! — загукали хлопці. — Справді, нехай Водяничок сам це зробить!
Водяничок узяв коробочку й вийняв з неї сірника. Потім нерішуче приклав його до коробки.
— А я не спалю собі пальців? — спитав він про всяк випадок.
— Ні, ні! — заспокоїли його хлопці. — Як припече — викинь його, і квит! Нічого поганого не буде.
І Водяничок тернув сірником. Та все-таки він трішечки побоювався й тернув так квапливо, що сірник погас.
— Візьмеш ще одного, — сказали хлопці. — Тільки не квапся.
Цього разу Водяничкові пощастило його запалити. Він гордо встромив запалений сірник під купу очерету. Багаття затріскотіло, полум’я шугнуло вгору.
— Непогано, як для початку, — похвалили хлопці.
А той, чиї були сірники, сказав Водяничкові:
— Як хочеш, візьми цю коробочку собі. Я її тобі дарую.
— І сірники теж?
— Звичайно, — відповів хлопець, — Як же ти без них добудеш блискавку?
Водяничок від щастя мало не кинувся йому на шию. Він радісно підкинув коробку в повітря, піймав її, знов підкинув і знов піймав. Він підкидав її, а сам захоплено плескав у долоні.
Але раптом він засунув коробку в кишеню курточки, повернувся й побіг до ставка.
— Гей, що це з тобою? — здивовано гукали хлопці йому навздогін.
Та Водяничок їх уже не чув. Він разом із своєю коробочкою вже пірнув у воду.
ФОКУС-ПОКУСПоки хлопці сиділи на березі коло багаття, пекли картоплю і марно сушили собі голови, гадаючи, що ж скоїлося з Водяничком, той плавав у ставку на глибині, шукаючи коропа Ципрінуса.
Останнім часом Ципрінус був завжди трохи роздратований. Він ображався на Водяничка за те, що той бавився з людськими дітьми. «Не знайся ти з людьми! — бурчав він на малого ще зовсім недавно. — Вони приходять сюди купатися і піднімають з дна такі хмари мулу, що хати власної не знайдеш, або закидають у воду свої препогані вудки і ждуть, щоб хтось із нас клюнув, а потім їдять нас із олією й цибулею, — так мені казали. Ой, не водись з людьми! Водяникові нема чого з ними знатися! Я не розумію, як ти можеш про це забувати! Не збагну!»
«От здивується Ципрінус, коли я покажу йому, що мені подарували хлопці!» — думав Водяничок. Він уявив собі, як захоплюватиметься Ципрінус тими маленькими блискавками з коробки! І тоді старий зрозуміє, що це не так уже й погано — дружити з людьми.
Після довгих розшуків Водяничок, нарешті, знайшов старого коропа. Малий дістав з кишені коробку.
— Вгадай, що тут усередині, — сказав він.
— Гм, — промовив Ципрінус. — Звідки мені знати, що там у тебе в коробці. Може, черв’яки?
— Блискавки, — сказав Водяничок.
— Блискавки? В такій малесенькій коробочці? — Ципрінус похитав головою. — Ти глузуєш з мене?
— Зовсім ні! — заперечив Водяничок. — У коробочці справді блискавки. Зараз побачиш.
Ципрінус недовірливо дивився, як Водяничок дістає з коробки сірника. Усе це здалося йому непевним. Він про всяк випадок відплив трохи вбік.
— Зараз я скажу: «Фокус-покус», — поважно пояснив Водяничок, — і побачиш, що буде далі. Отже, увага!.. Фокус… покус…
При слові «покус» він тернув сірником об коробку. Але, на його прикрий подив, нічого не вийшло! Не було ні блискавки, ні тим паче вогню.
— Ну, коли це все, — мовив Ципрінус і підплив ближче, — коли це все, то мушу сказати, що ти неабияк мене розчарував.
— За першим разом у мене ніколи не виходить, — спокійно пояснив Водяничок. — От за другим, будь певен, що вийде.
Але даремно він хвалився. Сірники не займалися ні за другим, ні за третім, ні за четвертим разом.
— Якщо ти називаєш це блискавками, — зневажливо кинув Ципрінус, — то назви мене зеленою жабою! Ге-ге, все це нісенітниця! Знайди когось дурнішого! — І він глузливо пустив бульбашки.
«Не збагну, в чому справа… чому ж у мене більше не виходить?» — пригнічено думав Водяничок. І він розповів Ципрінусові, як чудово це в нього виходило там, нагорі, при сільських хлопцях.
— А, он воно що! То ти в людей роздобув свою коробку, — сказав Ципрінус. — Ну, тоді мене нічого не дивує! Вони тебе просто обдурили, та й усе. Я тобі сто, тисячу разів повторював: стережись людей! Але ж ти не слухаєшся! Тобі хочеться бути посміховиськом. Якби оце я був на твоєму місці, я б знав, що робити!
— І що ж би ти зробив?
— Я поплив би
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Водяничок», після закриття браузера.