Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

Визначений коментованою статтею склад земель фермерського господарства вказує на те, що під поняттям "землі фермерського господарства" слід розуміти не лише землі, які використовуються самим господарством на певному правовому титулі, а й земельні ділянки, права на які мають його члени. Згідно із ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про фермерське господарство", "права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство".

Слід вказати, що законодавець є дещо непослідовним при віднесенні земельних ділянок до земель фермерського господарства.

По-перше, перераховані далеко не всі земельні ділянки, що могли б використовуватися для ведення фермерського господарства. Не згадані земельні ділянки, що можуть використовуватися на праві емфітевзису; також відповідно до п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005), громадяни можуть використовувати для ведення фермерського господарства земельні ділянки, надані їм у постійне користування. До того ж, законодавство не забороняє використовувати для ведення фермерського господарства земельні ділянки, орендовані особисто членами господарства (а не господарством) тощо.

По-друге, не всі названі у п. "б" ч. 1 коментованої статті земельні ділянки можуть використовуватися для ведення фермерського господарства. Це стосується, наприклад, земельних ділянок, наданих членам господарства у приватну власність (або придбаних ними за цивільно-правовими угодами) для індивідуального гаражного, житлового будівництва та інших несільськогосподарських потреб. Ці земельні ділянки несільськогосподарського призначення вважати землями фермерського господарства не можна.

Ще до прийняття чинного ЗКУ виникла проблема щодо визначення підвідомчості спорів щодо ділянок фермерських господарств. Наприклад, справи про припинення права користування землями, наданими для ведення фермерських господарств, розглядаються господарськими судами. Таким чином, господарство вважається суб'єктом права на ділянки, що були надані для ведення господарства в порядку приватизації[111]. Таку практику визнати вірною не можна, адже земельна ділянка для ведення фермерського господарства (далі - ФГ) надається громадянину (ст.ст. 118, 121 та ін. ЗКУ, ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство"). Створення ФГ як юридичної особи само по собі не призводить до переходу права власності на земельну ділянку від громадянина до господарства.

До частини другої. Ч. 2 статті у загальному вигляді передбачено право громадян-членів фермерського господарства на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Порядок здійснення права визначається ст.ст. 118, 121 та ін. ЗКУ, ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство" і детально розглядається у коментарі до ст. 32.

   1. Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

   2. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Загальна характеристика. Право на приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського господарства, передбачене коментованою статтею, не тотожне праву на отримання земельної частки (паю) в процесі паювання колективних сільськогосподарських підприємств, передбаченому Указами Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10.11.1994 №666 (зараз нечинний) та "Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій" від 08.08.1995 №720, не дивлячись на законодавче зрівняння розмірів відповідних земельних ділянок. У першому випадку йдеться про передачу земель із державної або комунальної власності членам фермерського господарства, у другому - із колективної членам колективного сільськогосподарського підприємства. Слід також відрізняти приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського господарства від приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, коли земельна ділянка передається із земель державної або комунальної власності працівникам державного або комунального сільськогосподарського підприємства (ст. 25 ЗКУ).

Коментована стаття регулює відносини лише щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, і лише тих земельних ділянок, що були раніше надані цим особам в користування.

Слід наголосити, що це не заперечує можливості отримання у приватну власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки особою, що не має земельної ділянки у користуванні. Така можливість випливає насамперед із положень ст.ст. 118 та 121 ЗКУ, які передбачають право кожного громадянина на отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Подекуди існує практика[112] визнання недійсними за позовами прокурорів державних актів, виданих у процедурі приватизації земельних ділянок членам фермерських господарств, з тих мотивів, що громадяни, які отримали земельну ділянку, не були родичами інших членів господарства (в одному випадку - вийшли з його членів на момент видачі державного акта[113]), отже, приватизували земельну