Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Пільга — це звільнення (повне або часткове) платника податків (що враховує його особливості) від сплати податку. Тут необхідно підкреслити три обставини. По-перше, пільга — це звільнення саме від сплати, а не від податкового обов’язку, тому що при відстрочці обов’язку сплата податку залишається, а звільнення (на певний строк) стосується тільки перерахунку податку. Після закінчення цього терміну обов’язок підлягає реалізації (податковий кредит). Крім цього, податковий обов’язок включає кілька складових: податковий облік, сплату податку, податкову звітність. І якщо платник може бути звільнений від сплати податку, то обов’язок з обліку й звітності в нього залишиться. По-друге, звільнення можливо у двох обсягах: повному — коли платник повністю звільняється від сплати, і частковому — коли скорочується податковий тиск за рахунок зменшення суми або відстрочки сплати податку. Третя обставина — особливості платника. Вони можуть стосуватися як безпосередньо рис, що характеризують його (інвалід 1 або 2 групи, ветеран Великої Вітчизняної війни, підприємство з іноземними інвестиціями), так і конкретний вид діяльності, яким він займається (підприємство, що виготовляє сільгосппродукцію; підприємства, що здійснюють фрахт судів і т. д.).

Закладаючи основи надання податкових пільг, необхідно чітко визначити саме категорії платників, а не окремих юридичних або фізичних осіб, тобто виділяється певна однорідна група платників податків, що характеризується конкретною ознакою, на підставі якої й формується пільговий податковий режим. Усі інші платники податків визначають об’єкт оподаткування, обчислюють податкову базу й суму податків у повному обсязі згідно зі встановленими законодавством загальними правилами. Таким чином, податковою пільгою визнається звільнення платника податків від нарахування й сплати податку або сплата ним податку в меншому розмірі при наявності підстав, визначених законодавством України. Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший — Податковий кодекс України, що закріплює принципові винятки для певних категорій платників або галузей. При цьому йдеться про регулювання податкових звільнень на рівні визначення родової конструкції податкової пільги, підстав надання звільнень, різновидів пільг та закріплення відповідних податкових пільг за окремими податками та зборами, що встановлюються певними розділами особливої частини Податкового кодексу. Другий — підзаконні акти, що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних платників та деталізують процедурну реалізацію приписів щодо податкових звільнень.

Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування й сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки в певній частині його податкового обов’язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їхньої діяльності й об’єкт оподаткування. Платник податків має право використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування й у період усього строку її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів. Характеристика податкових пільг має бути заснована на рівності в оподаткуванні. При наданні пільг критерієм має бути матеріальне становище суб’єкта оподаткування. Навряд чи є правомірними підстави для надання пільг, якщо вони не пов’язані з майновим становищем. Класифікація податкових пільг може здійснюватися за різними принципами.

Пункт 30.9 ст. 30 цього Кодексу закріплює вичерпний перелік видів податкових пільг. Принциповим моментом для їх розмежування є момент надання такого звільнення — до того, як визначена сума для сплати чи після. З цих позицій у Податковому кодексі закріплена не досить зручна конструкція, яка поєднує два різних види пільги: вирахування та знижку. Перше звільнення використовується під час розрахунку суми податку, тоді як знижка передбачає зменшення вже розрахованої суми на певний розмір. Податкова пільга надається шляхом: 1) вирахування (вилучення) — вид пільги, при якій здійснюється виділення окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на розмір об’єкта при нарахуванні й сплаті податку. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об’єкта з метою оподаткування можна класифікувати: а) за видами платників: повні — надаються всім платникам; часткові — надаються певним категоріям платників; б) за строками: постійні — діючі постійно протягом тривалого періоду часу; тимчасові — діючі протягом певного, обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями); надзвичайні — надаються у зв’язку з появою певних раптових обставин; в) за елементами об’єкта: майнові — відрахування певної частини оподатковуваного майна; прибуткові відрахування — застосовуються до частини доходу платника; залежно від виду діяльності; 2) знижки — вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що становлять основу знижки, визначається сумою видатків платника, які законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства в певній діяльності платника, стимулюються його видатки в певному напрямі. Тут можна застосувати класифікацію вирахувань (вилучень) у галузі оподаткування (за видами платників; за строками; за елементами податкової бази): а) лімітовані знижки, розмір яких обмежений прямо або опосередковано; б) нелімітовані — знижки, при яких податкова база може бути зменшена на всю суму витрат платника податків; в) встановлення зниженої ставки оподаткування; г) звільнення від сплати податку та збору.

31.1. Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов’язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

31.2. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

31.3. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 67