Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

Дівчина глибоко вдихнула, закликаючи свою темряву вгамуватися.

— Я йду спати, — відрізала вона врешті-решт і демонстративно відвернулася до спинки дивану. — Завтра поспілкуємося предметніше.

— Обов'язково, — Златан підсунувся до неї, перехилився через зім'ятий плед і незграбно поцілував у щоку, здмухуючи з неї волосся. — Спи, Вартова.

***

Прокинувшись від болю в затерплій руці й яскравого сонячного проміння на обличчі, Варта усвідомила, що злість її таки покинула, але сила поверталася повільніше, ніж хотілося б.

— Доброго ранку, нехороша моя! — поперед Златана до вітальні запливла таця, заставлена так, що це відверто нагадувало кіношний сніданок у ліжко.

Дівчина вдихнула аромат кави і задоволено примружила очі.

— Не думай, що зможеш так задобрити мене, — попередила вона, коли таця приземлилася на журнальний столик перед диваном.

— Навіть не думаю. Це було б надто просто, — Златан спритно вхопив тост і вгризся в нього, розсипаючи крихти на тацю. — Між іншим, я усвідомив свої помилки, — пробурмотів він, поки Варта тяглася по крихітну філіжанку, щосили змушуючи свої руки не тремтіти. — Тому попрошу тебе про одну річ.

— Я уважно слухаю.

— День, максимум два. Дай мені рівно стільки часу, щоб завершити з викрадачами. Ні про що не турбуйся: у мене все під контролем, а тобі треба відпочити.

Варта поперхнулася кавою і ляснула вільною рукою об стіл.

— Ти таки про щось дізнався?!

— Майже, — Златан упевнено посміхнувся. — Власне, ти хотіла історію... Учора я пішов ва-банк із суддівськими заклинаннями й змусив менеджера забігайлівки передати кілька слів власнику. Контакт налагоджено. Сьогодні ми зустрінемося.

— Ти ж не підеш на зустріч сам?

— Ні. Ти що. Зі мною тінь. Ще я залишив маячок Амброзові, щоб він не випустив мене з поля зору, — Златанове лице спалахнуло усмішкою. — А ти поки набирайся сил.

Варта усміхнулась у відповідь. Їй подобалося, що він повернувся — впевнений Златан, котрий знає, що робить.

Дівчина врочисто вручила чехові половинку папірця, названого тайнописом, а тоді розповіла, як він працює.

— Це до біса рідкісна річ, нехороша моя, — здивувався маг. — Тішуся, що тобі не довелося продавати душу, аби її отримати.

— Я думаю, що незле мати якийсь зв'язок між нами. Про всяк випадок.

— Про всяк випадок, — Златан склав папірець навпіл, заховав до внутрішньої кишені жилетки й поплескав по ній долонею. — Тепер я готовий до будь-чого! Але якщо загуляю й писатиму тобі непристойні пропозиції, то сміливо ігноруй.

— Само собою. Непристойні пропозиції я приймаю лише наживо, — серйозно відказала дівчина й додала: — Я таки піду до відьом поговорити про ритуал. Не хочу валятися вареником, поки всі щось роблять.

— Тоді по тебе зайде тінь надвечір. Проведе.

— Тільки ніякого Евереста, я тебе прошу, — скривилася Варта.

— Так? Я думав, тоді сподобається побачити знайоме обличчя тут.

— Ні.

— Зрозумів. Ну, я ще попросив Амброза тримати на контролі, що тут діється. Щодо інших гостей, то не турбуйся. Маячків тепер стільки, що навіть вітер не прошмигне всередину непоміченим, — маг швидко дожував тост, стер крихти рукою і рвонув до дверей.

— Златане, я тебе, звичайно, люблю! Але якщо знову кудись щезнеш — тобі капець! — кинула дівчина навздогін, але чех уже грюкнув вхідними дверима.

Варта змусила себе з'їсти все, що приготував Златан, — він постійно наголошував, що на голодний шлунок не повоюєш. А ще вона хотіла наступного разу втілити «я тебе, звісно, люблю» не лише у словесній формі, тож треба було якомога швидше набиратися сил і для цієї щоденної війни, і для більш приємних речей.

Сон не йшов, тож дівчина зрештою перемкнулася на гортання копій книг про Вартових. Доволі нудні хроніки розповідали про участь захисників то в протистояннях магів, то в пригашуванні людських конфліктів, коли ті загрожували чародіям. Описи ігор минулого й «сила демона» викликали у Варти лише зневажливу усмішку. Як і одна доволі кумедна брошурка, яка пафосно оспівувала велич Вартових і їхню силу, що може протистояти однаково темряві та світлу, павутині, крейді й зіллю, а ще майстерно здирає тіні. Про павутину магів, крейду алхіміків та зілля відьом дівчина знала.

«Ти колись чув про те, що Вартові можуть „здирати тіні“?» — написала вона Златанові. Але той не відповів.

***

Златан подивився на годинник і звірив його з циферблатом на стіні. До зустрічі залишалося ще три хвилини. Сила слухалася, спалахи не розросталися всередині. Головне — втриматися на цій лінії відносного спокою.

Чех подивився на двері. Тихий, закритий зал дорогого ресторану. Чудове місце для вирішення питань. Головне — щоб усі запрошені прийшли.

«Я знаю, що ви робите, і готовий до співпраці. Можемо домовитися про мовчанку, або я зруйную вашу схему».

Прості слова, що змусили тих, хто покриває викрадачів, бодай заворушитись і зважитися на цю зустріч. Златан високо цінував дипломатію, але також знав і про вплив старого доброго шантажу, влучних погроз і кривавих обіцянок. Він планував пустити все це в хід, бо для м'яких методів часу залишалося надто мало.

Маг розминав пальці, приховані потертими рукавичками, і спостерігав за входом, причаївшись біля дверей. Тінь сиділа за столом у другому кінці невеликого залу й косилася на Златана блакитними очима Вартиного львівського знайомого: найкраще використовувати обличчя, яке ніхто тут не знає. До того ж тіні було значно легше обертатися на того, кого вона вже довгий час удавала.

Чех готувався однаковою мірою і до перемовин, і до нападу. Проте був певен: ті, хто стоїть за цією історією, намагатимуться його підкупити. Найлегше взяти когось до спілки, коли йдеться про гроші. Тим паче — він один.

Златан не думав, звісно, що Желібор з'явиться особисто — це було б украй необачно з боку новоспеченого судді. Проте в очікуванні візитерів маг перебирав подумки факти, які поступово об'єднувалися в цілісну картину.

Суддя чеський: світлий маг без особливих обдарувань раптом отримує розкішну посаду, мрію багатьох — хоча під боком є той же Віслав, який двох Желіборів завиграшки нагне. Подейкували, що Віслав цей надто ексцентричний та свавільний, але однаково! Аж тут натомість — посередній за силами суддя, у котрого зненацька береться вплив на фракцію, що висунула його