Читати книгу - "Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович"

Сталін обурився підписанням капітуляції в Реймсі, адже так провідну роль зіграли західні союзники. Радянський вождь відмовився визнати цей акт та зажадав підписання нового акта про капітуляцію Німеччини у здобутому Червоною армією Берліні, а також — як уже зазначалося — поставив союзникам вимогу не робити офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу другої капітуляції 9 травня за московським часом.

У цій вимозі йому відмовили і прем’єр Великої Британії Вінстон Черчилль, і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен. Черчилль пояснив, що від нього буде вимагати інформації парламент. Трумен заявив, що прохання Сталіна надійшло до нього занадто пізно та скасувати оголошення Перемоги неможливо. Сталін у свою чергу сказав: «Договір, підписаний у Реймсі, не можна скасувати, але його не можна і визнати. Капітуляція повинна бути здійснена як найважливіший історичний акт і прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла фашистська агресія, — в Берліні, і не в односторонньому порядку, а обов’язково верховним командуванням всіх країн антигітлерівської коаліції».

Генерал Вермахту Йодль підписує Акт про капітуляцію Німеччини 7 травня 1945 р. в Реймсі

У відповідь союзники погодилися провести церемонію повторного підписання Акта про капітуляцію в Берліні.

8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом — або 9 травня о 00:43 за московським — у берлінському передмісті Карлсхорст підписаний другий Акт про капітуляцію Німеччини. Його текст майже дослівно повторює текст 7 травня. Карлсхорстський акт підтвердив час припинення вогню, вказаний у Реймському акті — 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом.

Того самого дня Президія Верховної Ради СРСР видала указ, яким оголосила 9 травня Днем Перемоги.

Попри підписання Акта про капітуляцію Німеччини, на фронті все ще тривали бої. Німці не хотіли здаватися в полон Червоній армії і за всяку ціну прагнули прорватися до західної зони окупації. Так, з Праги остаточно вигнано нацистів 10 травня, а останні групи німецьких військ на території Чехословаччини та Австрії ліквідували тільки 19 травня.

Виконуючи взяті перед союзниками по антигітлерівській коаліції зобов’язання, 8 серпня 1945 року СРСР оголосив війну Японії. Ця війна розглядалася як пряме продовження і складова частина Великої Вітчизняної війни. 2 вересня 1945 року, в день капітуляції Японії, Верховна Рада СРСР видала указ, яким назвала 3 вересня Днем Перемоги над мілітаристською Японією.

Обидва свята — 9 травня і 3 вересня — оголосили вихідними днями. Але вже 1947 року ці дні знову стали робочими.

Згодом, коли «Велику Вітчизняну війну» поклали в основу радянської ідеології, головний наголос зробили на перемозі над Німеччиною. Суть цієї маніпуляції полягала в тому, щоб перенести акцент з поняття «Друга світова» на поняття «Велика Вітчизняна» й у такий спосіб відвернути увагу суспільства від інших збройних конфліктів, у яких Радянський Союз виступав як агресор у роки Другої світової війни: напад на Польщу, Західні Україну та Білорусь, Фінляндію, країни Балтії. Офіційна назва свята протягом років звучала «Свято перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років». У такий спосіб події 1939–1941 років, коли СРСР вступив у союз із Третім Райхом, прибиралися з фокусу суспільної уваги, а тема радянсько-нацистської співпраці замовчувалася.

Радянська делегація на підписанні беззастережної капітуляції Німеччини 8 травня 1945 р. в Берліні

У 1965 році 9 травня знову стало вихідним днем з обов’язковими військовими парадами на честь свята. Таким чином, 9 травня остаточно закріпилося в суспільній свідомості як День Перемоги та дата закінчення війни.

Формально ж війна з Німеччиною була закінчена тільки 25 січня 1955 року постановою Президії Верховної Ради СРСР «Про припинення стану війни між СРСР та Німеччиною».

Міф 46. У СРСР День Перемоги завжди був найголовнішим святом

День Перемоги — всенародне свято, найважливіше та найголовніше у нашій країні.

Суть міфу

У Радянському Союзі День Перемоги завжди був найголовнішим святом.

Факти стисло

День Перемоги як святковий та неробочий день у СРСР запровадили у травні 1945 року. Проте вже з грудня 1947 року він перестав бути вихідним. До 1965 року ніяких особливих заходів 9 травня не проводилося. До цього часу зі значно більшим розмахом у СРСР відзначали 1 травня — День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада — річницю Жовтневої революції. Знову святковим 9 травня стало лише 1965 року, коли почалося творення культу «Великої Перемоги».

Факти докладніше

У сучасній Росії зусиллями пропаганди День Перемоги перетворився на найбільше державне свято. За своїм розмахом він уже давно затьмарив і Новий рік, і інші державні та релігійні свята. Вище керівництво Росії не втомлюється наголошувати на особливому характері, «святості» та ледь не сакральному значенні Дня Перемоги для всіх народів колишнього СРСР. Завдяки цьому у людей, які народилися після розпаду СРСР, складається враження, що 9 травня завжди мало «особливий характер». Багато хто досі упевнений, що і в радянські часи День Перемоги був найголовнішим святом. Російська пропаганда усіляко підтримує та поширює подібні переконання.

Міф про «найголовніше свято» покликаний створити зв’язок між сучасною Росією та Радянським Союзом, якого «боялися» і який «поважали» усі країни заходу. Його доба зусиллями тієї ж таки пропаганди перетворюється на своєрідний «золотий вік», а сучасне найвище російське керівництво постає у подобі продовжувачів «славних» радянських традицій.

Але час повернутися до фактів.

День Перемоги як такий уперше виник у Радянському Союзі 8 травня 1945 року. Тоді президія Верховної Ради СРСР спеціальним указом оголосила 9 травня днем всенародного торжества — Святом Перемоги, та постановила вважати його неробочим днем. Однак тоді ніяких особливих торжеств не організовували. Навіть Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня.

Ніяких особливих торжеств, святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не